Міністерство освіти і науки України

Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

Інститут філології та масових комунікацій

Кафедра видавничої справи та редагування

Самостійна робота №

Тема : «Рух думки – як це розуміти?»

Виконала: Демидасюк М.Е.

Перевірив: Карпенко В.

Київ 2010

Розуміння не настає "від нуля". Воно завжди продовження попереднього, вже наявного розуміння, навіть якщо настає стосовно зовсім не відомих до того речей. Скажімо, людина, яка вперше побачила комп'ютер, про який до того навіть не чула, співвідносить його зі знайомими речами й сприймає його як поєднання телевізора з друкарською машинкою. Так нове розуміння завжди накладається на вже відоме. Це стосується індивідуального розуміння, з однією приміткою: кожна окрема людина має моменти розуміння "від початку" у ранньому дитинстві, коли її свідомість починає підноситися над підсвідомим, інстинктивним. Але невдовзі це минає, і кожне нове розуміння продовжує, поширює, поглиблює те, що вже є відомим, зрозумілим, пізнаним, засвоєним, випробуваним.

Ще більше це стосується сфери масової свідомості, де безліч окремих розумінь зливаються в нескінченний потік історичного досвіду людства, початків якого вже неможливо роздивитися у глибині тисячоліть.

Таке нове сприйняття вже (раніше) сприйнятого, таке оновлення відомого, пересприйняття є апперцепцією. Вона являє собою дуже поширену герменевтичну дію, і в певному розумінні можна стверджувати, що саме апперцепція і є найпоширенішою або навіть універсальною дією процесу розуміння - надто в журналістиці.

Олександр Потебня визначає її як випадок, коли "отримане вже враження піддається новим змінам, ніби сприймається вдруге", і при цьому посилається на доволі поодинокі наукові доробки його попередників на цьому шляху, зокрема Вайтца, Штейнталя [1, 99].

Інша його дефініція доповнює попереднє визначення: "Апперцепція є участь сильніших уявлень у створенні нових думок" [1, 104].

Отже, або новіші, або сильніші? Але, погодьмося, сильніші теж мають за часом випереджати старіші та слабкіші, тобто безумовно бути новими. З безлічі старих уявлень може активізувати одне як сильніше тільки нова інформація. Її відсутність лишає у пам'яті все в нерухомості.

Для нас має виняткове значення, що класик української філології зазначав саме масові виміри апперцепції: "Зручніше визначити апперцепцію більш загальним висловом: вона є участь відомих масових уявлень у створенні нових думок..." [1, 103].

Отже, розвиваючи його думку, можемо стверджувати, що у масових сферах має бути щось відоме, зрозуміле, що бере участь у створенні нових думок у індивіда (адже маса думати не може, думають усі поодинці). Ці сильніші, та тим більше масові (тобто визнані, випробувані через масову свідомість, верифіковані у ній) уявлення мають надійти до індивіда з певних джерел. Одним із таких універсальних джерел, безперечно, є журналістика. Універсальною вона є тому, що в ній, по-перше, у свій час містилися попередні масові уявлення, тобто вона має часовий вимір, апперцептивну пам'ять, без чого неможливе наступне додавання-оновлення; по-друге, вона сама додає до них "зараз" нові актуальні уявлення звідусіль і про все, тобто має вимір просторовий, інакше кажучи, доповнює часову вертикаль просторовою горизонталлю. ............