З другої половини ХХ століття в суспільстві і культурі почали відбуватися зміни, які сьогодні прийнято характеризувати як постмодерністські.
Найбільш відомим теоретиком, що дав ґрунтовне розуміння цих змін, є німецький соціальний філософ Ю. Габермас. Він, зокрема зазначає, що, окрім тотального “онауковування” світу, ускладнення технологічних, економічних і соціальних систем призводить до незрозумілості і некерованості їх з боку самих творців, і, таким чином, до нової “непрозорості". Ця “непрозорість" виражається також і у тому, що у суспільстві з’являється особливий когнітивний стиль нової повсякденності: в одному і тому ж культурному чи соціальному полі існує декілька істин, які є істинами стосовно конкретної ситуації чи конкретних умов спілкування [6].
Л.Г. Іонін, основний науковий доробок якого полягає у окресленні культурної перспективи людства у XXI столітті з позицій соціології, обґрунтовує переорієнтацію смислу людської діяльності: він тепер полягає не у перетворенні фізичного світу, а у перетворенні стану знання, тобто починає переважати віртуальна діяльність через символи і знаки, яка лиш потенційно передбачає зміни у матеріальному світі (Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие. - М., 2000. - С.403-404).
Теоретики постмодернізму звернули також увагу і на перебудову механізмів політики, принципів і технологій організації діалогу як на рівні держави і суспільства, так і на рівні діалогу і зіткнення культур. Вони пропонують політичні моделі майбутнього у вигляді позитивних чи негативних сценаріїв подальшого розвитку суспільства, людства в цілому, у котрих велика політика зосереджується на випрацювані локальних політичних стратегій, а перед цим дають детальний аналіз сучасного суспільного розвитку, зокрема, глобальних подій, що викликають до життя або посилюють розвиток радикальних засобів впровадження нової суспільної ідеї, наприклад, подій 11 вересня 2001 року, які вивищили боротьбу з тероризмом на рівень світового глобального завдання.
Мета нашої статті полягає у співставленні класичної модерної і постмодерністської парадигм розуміння сучасного процесу зіткнення культур і цивілізацій і тих знакових подій, які цей процес маркують. Пошук конструктивних точок розуміння Іншого може, в майбутньому, призвести до створення нової методології дослідження ідентичності людини і суспільства, а також принципів співіснування цивілізацій у XXI столітті. Отже, спробуємо виділити деякі аспекти теоретичних розробок суспільствознавців модерного і постмодерного напрямів.
Сьогодні усе більш очевидною є недостатність аргументів модерністів, що спираються на класичне розуміння, що не заперечує їхньої переконливості. Скажімо, зберігає пояснювальну актуальність афоризм „шукай того, кому вигідно”. Кому було вигідно бомбардування Всесвітнього торгового центру і Пентагона? Звичайно, Бушу і світовому капіталу - відповідають дослідники і ЗМІ різних країн. А чи не вони самі і затіяли це все? Американець Уайнберг недвозначно натякає: „Усім стало зрозуміло, що коли з економікою негаразд, очікуй на військові інвестиції".
Як зауважує Н. Хомський, ефективним механізмом "розігріву" кон’юнктури для тих секторів економіки розвинутих країн, де участь держави є переважаючою, - таких, як капітал-інтенсивні виробництва військово-промислового комплексу, субсидований агробізнес тощо стають локальні війни на периферії, у „другому” і „третьому" світі. ............