1) Класифікація видів праці
1) За характером і змістом праці.
►Праця наймана і приватна;
►індивідуальна і колективна;
►праця за бажанням, за необхідністю, з примусу;
►фізична і розумова праця; репродуктивна і творча;
►різна за складністю, високо- і низькокваліфікована праця і т. ін.
2) За предметом і продуктом праці. Праця наукова, інженерна, управлінська, виробнича і т. ін; праця підприємницька, інноваційна, відтворювальна, комерційна; • промислова, сільськогосподарська, будівельна, транспортна, комунікаційна тощо.
3) За засобами і способами праці. Праця ручна (технічно неозброєна), механізована (технічно озброєна) та автоматизована (комп'ютеризована); низько-, середньо- та високотехнологічна; з різною мірою залучення людини і т. ін.
4) За умовами праці. Праця стаціонарна і нестаціонарна; наземна та підземна; важка, середньої важкості та легка, приваблива та неприваблива; вільна та з різною мірою регламентації тощо.
5) 3а мірою абстрагування. Праця абстрактна (створює вартість) і конкретна (створює споживчу вартість).
6) За регламентованістю та новаційністю.
►Регламентована (по виготовленню конкретних продуктів; діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об'єктивної можливості змінити цю технологію. Типовим прикладом діяльності, є виконання виробничої операції робітником на конвеєрі з регламентованим ритмом),
►інноваційна і
►духовна (діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування).
2) Способи навчання та підвищення кваліфікації персоналу
Виділяють способи навчання: наставництво, проведення навчання, проблемні лекції 25 %, самостійна й практична робота 50 %, опрацювання даної інформації 15 %, решта – на заняття фіз. культурою. Також тренінги та активне навчання, підвищення кваліфікації персоналу з відривом та без відриву від виробництва.
Великі підприємства, як правило, беруть на себе основну частку витрат і відповідальності в організації початкової професійної підготовки для того, щоб забезпечити себе достатньою кількістю працівників з потрібною їм специфічною кваліфікацією. Організації роботодавців можуть відігравати важливу роль, звертаючи увагу на проблеми і потреби підприємств у галузі організації професійної підготовки, відстоюючи необхідність довгострокових державних інвестицій у людський капітал і державної підтримки навчання персоналу на робочих місцях.
Організації та спілки найманих працівників здатні багато зробити для забезпечення доступу своїх членів до постійної широкомасштабної професійної підготовки, як, дає змогу підтримувати належну якість робочої сили і підвищує конкурентоспроможність. Професійні спілки зобов'язані також звернути увагу у своїй роботі на розуміння значення та вихованні позитивного ставлення до професійного розвитку персоналу як серед найманих працівників, так і серед роботодавців, на підвищення загальної культури навчання. Основною формою реалізації соціального партнерства у сфері професійної підготовки на рівні підприємств є колективні угоди, що містять положення про навчання на виробництві, про безперервну освіту і т. ін. На рівні підприємств у колективні угоди доцільно включати такі питання, що сприяють розвиткові персоналу та підтриманню його конкурентоспроможності:
• залучення більшої кількості працівників до навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки;
• впровадження систем безперервного навчання на підприємствах, які передбачають навчання від 2 до 10 робочих днів протягом року для кожного працівника;
• забезпечення правового статусу учнів, гарантії поліпшення (принаймні не погіршення) Їхнього професійного становища під час навчання та в результаті навчання, компенсації особистих витрат працівників на професійне навчання;
• заохочення і поліпшення становища інструкторів виробничого навчання;
• допомога працівникам з обмеженою конкурентоспроможніcтю в доборі підходящого робочого місця та у відповідному навчанні та ін. ............