План

Вступ

1. Історія відкриття пітекантропів

2. Дослідження пітекантропів

Список використаної літератури

Вступ

Пітека́нтроп (грець. πίθηκος—«мавпа» і ἄνθρωπος — «людина»), «яванська людина» — назва першого з відомих науці екземплярів викопного виду людина прямоходяча (Homo erectus), людини, яка передує неандертальцям і сучасним людям. [1, 6]

Пітекантроп жив у середньому плейстоцені, близько 1,5 мільйонів — 500 тисяч років тому. Пітекантроп мав невисокий зріст (ледве більше 1,5 метрів), пряму ходу й архаїчну будову черепа (товсті стінки, низька кість чола, виступаючі надочні валики, скошене підборіддя). По обсязі мозку (900—1200 см³) займав проміжне положення між людиною умілою (Homo habilis) і неандертальською людиною, людиною розумною.

Прямих доказів того, виготовляв пітекантроп знаряддя чи ні немає, тому що кісткові останки на острові Ява виявлені в перевідкладеному стані, що виключає знаходження знарядь. З іншого боку, у тих же шарах і з тією ж фауною, що й знахідки пітекантропа, зроблені знахідки архаїчних знарядь. Крім того, серед пізніших знахідок (синантроп, гейдельбергська людина, атлантроп),що належали до того ж виду Homo erectus або близьким видам (Homo heidelbergensis, Homo ergaster, Homo antecessor), знайдені знаряддя тієї ж культури, що і яванські. Тому є підстави думати, що яванські знаряддя були зроблені пітекантропами. [1, 7]

Великим досягненням передової науки наприкінці XIX ст. з'явилися знахідки останків ще більш високоорганізованих істот, ніж австралопітек. Останки ці датуються вже цілком четвертинним періодом, що ділиться на два етапи: плейстоцен, що тривав приблизно до VIII-VII тисячоріччя до н.е. і дольодовиковий і льодовиковий час, і сучасний етап (голоцен). Відкриття ці цілком підтвердили погляди передових натуралістів XIX ст. і теорію Ф. Енгельса про походження людини.

Однією із самих чудових знахідок людей була знаменита знахідка першого пітекантропа, або людини прямоходячої, виявленого голландським дослідником Еженом Дюбуа в 1891 р. Захоплений ідеями Дарвіна, Дюбуа поїхав на півострів Ява, щоб спробувати знайти там сполучну ланку між людиною й мавпою. Він зробив відкриття, що було оцінено вченими як найважливіший доказ правильності теорії походження людини від вищих мавп. [3, 26]

Через місяць розкопок на березі ріки Соло біля села Триніль був виявлений скам'янілий мавпячий кутній зуб, а ще через місяць, у жовтні 1891 — черепна кришка, після чого Дюбуа робить висновок, що ці частини належать великій людиноподібній мавпі. Ще через рік в 14-ти метрах від місця знахідки була знайдена людська стегнова кість, яка була також віднесена до останків невідомого людиноподібного. За формою стегнової кістки був зроблений висновок про прямоходіння, а сам новий вид названий Pithecantropus erectus (мавполюдина прямоходяча). Пізніше в трьох метрах від черепної кришки був знайдений ще один кутній зуб.

У грудні 1895 року в берлінському суспільстві антропології, етнології й доісторії зібралася конференція з метою підведення висновків із приводу останків, виявлених Дюбуа. Достаток примітивних рис, властивій черепній коробці пітекантропа (низьке похиле чоло, масивний надочноямковий валик і ін.), обумовило скептицизм тодішнього наукового співтовариства стосовно знахідки як до можливого предка людини, а президент Суспільства Рудольф Вирхов навіть заявив:

«У черепі є глибокий шов між нижнім зводом і верхнім краєм орбіт. ............