ПЛАН

1. Слов'янофіли (І.В. Кирєєвський, А.С. Хом'яків, К.С. Аксаков і ін.) і західники (П.Я. Чаадаєв, А.И. Герцен і ін.)

2. Нігілісти і народники. Погляди Д.І. Пісарева, П.Л. Лаврова Н.К. Михайлівського

3. Російська релігійна філософія (Н.Ф. Федоров, Ф.М. Достоєвский В.С. Солов'їв)

Список використаних джерел

1. Слов'янофіли (І.В. Кирєєвський, А.С. Хом'яків, К.С. Аксаков і ін.) і західники (П.Я. Чаадаєв, А.И. Герцен і ін.).

В XIX сторіччя Росія ввійшла з твердим наміром продовжити соціальні, політичні і культурні перетворення. Філософські течії, що намітилися в попередньому столітті, одержують розвиток і вдягаються в більш зрілі і виразні форми. Зупинити рух філософського мислення було неможливо. Багато в чому це пов'язано з Вітчизняною війною 1812 р. Живе знайомство російських людей, у тому числі привілейованих шарів народу, із Західною Європою спричинило за собою не тільки сплеск інтересу до іноземної культури, але знов відродило тему російської самобутності. Значною мірою поглибленню вітчизняної філософської культури сприяло розповсюдження німецького ідеалізму, захоплення ідеями Канта, Фіхте, Шеллінга і Гегеля. Філософське життя в цю епоху пов'язано з діяльністю як духовних шкіл, так і світських учбових закладів. В московському університеті починають викладати філософію перші російські професори. Філософія порушувала надії, що нерідко виходять за її об'єктивні можливості.

Німецька філософія, перенесена на російський грунт, в творчості вітчизняних мислителів стає своєрідним еталоном в русі до оригінальних і самобутньому філософським концепціям.

В 40-е роки здійснилося «розщеплювання» російського духу. У філософській думці Росії намітилися дві лінії: слов'янофільство і західництво. Вже в 30-е роки слабшає захоплення Шеллінгом: філософську думку все більш починає привертати ідеалістична система Гегеля. Міцніє і сама російська філософія. На зміну неясним метафізичним уявленням приходить осмислена постановка питань конкретного пізнавально-практичного характеру. Громадська думка тяжіє до достовірного знання про долі вітчизни, рушійних силах його історії, про місію, що випала на частку Росії.

Думки розділилися. Одні вважали, що Росія просто відстала від передових країн Європи, і що вона приречена на продовження шляху, пройденого Заходом, і який їй неминуче належить повторити. Інші, навпаки, вважали, що унаслідок петровских реформ Росія втратила власний образ, втратила національні корені, і що їй приречено відродити староруські, православні початки побуту і культури, щоб сказати миру своє, нове слово. Прихильники першої думки утворили як би табір західників, прихильники другого - слов'янофілів.

Дотепер існують погляди, згідно яким західників звинувачують в зайвій пристрасті до іноземної, нелюбові до батьківщини, в сліпому наслідуванні всьому європейському, а слов'янофілам пред'являють докори в нездатності зрозуміти закономірний хід історії, відстоюванні неуцтва і безкультурності, в «квасному» патріотизмі. Таким чином, одні предстають в ореолі людей прогресивних, передових, інші ж - в кращому разі в образі культурних реакціонерів і ретроградів.

Насправді справа йде складніше. І західники, і слов'янофіли Росію любили. Любили по-своєму, з урахуванням філософських, етичних і релігійних особливостей, властивих цим течіям. ............