РЕФЕРАТ

на тему:

ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І ВІДРОДЖЕННЯ

ЗМІСТ

1. Філософія Середньовіччя

2. Філософія Відродження

ЛІТЕРАТУРА

1. Філософія Середньовіччя

Середньовічна філософія формувалася за умов феодального суспільства і панівної ролі церкви в житті суспільства. Ці обставини визначали її зміст і форму. Основна проблема цієї філософії концентрувалася навколо поняття Бога (теоцентризм), а філософствування проявлялося передусім у формі богословської думки. Тому раціоналістичний елемент знання підпорядковувався вірі, а науковий інтерес — релігії. За словами Фоми Аквінського, філософія була наймичкою богослов'я. Та все ж крізь теологічну пелену схоластики пробивалися традиційні філософські проблеми — питання про першооснови буття, сенсу людського життя, пізнання. Проблема походження світу вирішувалося в дусі біблейського креаціонізму (від лат. — творити): світ створено з нічого Богом. Правда, в цей час були сформульовані дві неортодоксальні моделі космосу. Згідно з першою (її автор — ченець Скот Еріунена), бог не творить світ за своєю волею, а спонтанно проростає в нього, виливається (еманує) в нього за внутрішньою потребою своєї природи. Інша неортодоксальна космологічна модель відстоювала ідею вічності світу: світ не створений Богом, оскільки існує одвічно. Цієї концепції дотримувався, зокрема й схоласт Сігер Брабанський. Обидві космологічні моделі суворо засуджені церквою.

Прослідкуємо хронологію, процес виникнення й розвитку Середньовічної філософії. Спочатку зупинимося на аналізі патристики, в основі якої лежить сукупність теологічних та політико-соціологічних доктрин християнських мислителів II—VIII століть. Першими носіями її ідей були апологети, серед яких виділявся Оригена. Йому належить спроба побудувати цілісну філософську систему на основі положень християнської релігії. Свого апогею патристика досягла в діяльності каппадокійського гуртка на грецькому Сході і творчості Августина на латинському Заході. Істотною рисою патристики була її вірність ідеї одкровення. Остання безпосередньо проявилася в протиставленні віри розуму. Патристика розглядала філософствування як пояснення Біблії, а Біблія — як підкріплення відповідних положень платонізму та арістотелі-зму. В основі онтології патристики була ідея бога як абсолютного буття. Якщо в катафатичній теології бог розглядався як зосередження благости, справедливості, всемогутності, то в апофатичній — бог як абсолют позбавлявся будь-яких атрибутів на тій підставі, що він перебуває за межами буття. Космос як витвір бога оцінювався як нескінченно нижчий від свого творця. Світ загалом сприймався оптимістично, як благий витвір бога, сповнений доцільності. Для космології патристики характерні теологізм, визнання універсальної гармонії і співвіднесеності речей, естетичне виправдання світу.

Найбільш відомим представником західної патристики був Августин Блаженний (354—430). Пропаганді і захисту християнства він присвятив чимало років. Онтологію і вчення про бога як абсолютне буття запозичив із неоплатонізму. За Августином, буття бога можна безпосередньо вивести із самосвідомості людини. Час він розглядав як корелят пам'ятаючої, споглядаючої і чекаючої душі. ............