РОЛЬ ЕРАЗМА НОТЕРДАМСЬКОГО В ГУМАНІСТИЧНОМУ РУСІ НІМЕЧЧИНИ
План
Вступ
1. Гуманістичний рух в Німеччині у 14 ст.
2. Гуманістичний рух в Німеччині у 15 ст.
3. Гуманістичний рух в Німеччині у 16 ст.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Вивчення історії культури епохи Відродження на сучасному етапі розвитку людського суспільства актуально відповідає духу часу. Виявляється ця актуальність у встановленні єднальної спадкоємності епох, в багатогранному дослідженні спадщини Відродження, як прямого наступника античності і попередника нашої епохи, коли соціально політичні, філософські, педагогічні, культурні та інші аспекти розвитку людського суспільства безпосередньо зв'язуються з ідейними витоками духовної еволюції епохи Відродження і Реформації.
Через століття після епохи Відродження для людини як і раніше не байдуже, якою була його еволюція, що є природа, яка природа суспільства, що є природа самої людини, як має бути влаштоване життя людини відповідно до його природи. На противагу технократичному розвитку, людина, по колишньому зберігає в своїй душі «гуманістичні зерна» Відродження по законах «генетичної пам'яті» і нове осмислення, і переосмислення минулого в контексті сучасної історії, вивчення спадщини минулого порівняно з діяльністю «нових гуманістів», широка пропаганда гуманізму і гуманізація суспільства стає «вимогою часу» в умовах наростаючої духовної світової кризи.
З найперших кроків людства як співтовариства розумних людей виявлялися і затверджувалися, стаючи ядром його безсмертної «генетичної пам'яті», вищі етичні якості і цінності людського буття. Об'єктивно підтверджено всім ходом історії, що в боротьбі за своє виживання, кожне з поколінь вдосконалює свій «матеріальний простір» неминуче натрапляв на необхідність вдосконалення свого «духовного простору», залишаючи своїм нащадкам величні твори культури, які відображали їх світогляд, їх погляд на добро і зло, їх сподівання і надії на майбутнє. Об'єктивно і те, що століття за століттям, накопичується і об'єднується в єдину концепцію ідея взаємозв'язку і взаємовпливу природно - історичного процесу з етичними цінностями людського розуму.
Об'єктивно і те, що людина завжди піднімалася над жорстокою реальністю буття, залежно від того, в яких історичних умовах він існував – і немов витягував самого себе з болота своїх страхів і помилок, своїй покірливості і неминучості плисти «по волі хвиль».
Залежно від того, на якому «витку» соціальної еволюції він був «розбуджений», людина вибудовувала свої концепції і поняття «Щасливому життю».
Впродовж тисячоліть «щасливе життя» нерозривно зв'язувалося з релігійними віруваннями. З моменту усвідомлення людиною зовнішнього простору свого буття релігія - його невід'ємний елемент. У кожен історичний момент еволюції людини вона була «сполучною ланкою» спочатку між людиною і природою, потім між людиною і державою, і лише після між людиною і людиною. Перш ніж створювалися світські норми спілкування, релігійні норми складали міцну основу суспільства. ............