ОСТАННІЙ БІБЛІЙНИЙ ПРОРОК У ХУДОЖНЬОМУ ОСМИСЛЕННІ Л.МОСЕНДЗА
Л. Мосендз своєю візитною карткою вважав роман «Останній пророк». Роботі над твором передувала значна підготовка: студіювання Біблії, Талмуду, історії Палестини і Риму, старогебрейської мови. «Стара гебрейська затяжка для мене, - зізнавався він у листі від 21.04.48. - Страшна і темна це мова, як і Талмуд…». Над цим твором письменник, як стверджував Б. Кравців, працював «із прикметною йому, як науковцеві, ґрунтовністю і систематичністю», почавши роботу над романом у 1935 році у Чехословаччині і продовживши її в Австрії та Швейцарії.
Спроби Л. Мосендза надрукувати роман, за винятком тих розділів, які з’явилися у «Віснику», виявлялися безуспішними. Більше того, видавництво К. Мулькевича у Бельгії – всупереч домовленості – не надрукувало надіслані дві частини і зволікало з поверненням рукописів, що дуже непокоїло і обурювало автора. Вперше твір з’явився друком у Канаді уже після смерті письменника завдяки зусиллям очолюваного Арсеном Шумовським комітету у справі видання художніх творів Л. Мосендза. В Україні роман не перевидавався, лише журнал «Дніпро» упродовж 1994-1995 років знайомив читачів з цим твором.
Ще за життя письменника сучасники дорікали йому за відхід від української тематики, намагалися переконати у необхідності осмислювати події національно-визвольної боротьби. До спроби реабілітації Л. Мосендза в очах читацької громадськості вдавався Б. Кравців, підкреслюючи, що «Останній пророк» - це роман «про історію українського націоналізму, безкомпромісового, мужнього національного руху, що його чітку й виразну візію виплекав собі у своїй уяві автор, задивлений у величну ідею й у виідеалізований характер носіїв цього руху, які йдуть до вимріяної мети вперто і послідовно». Проте жодних підстав для таких категоричних тверджень письменник, на нашу думку, не дав. І не тільки тому, що зображені у творі події відбуваються то у Геброні – одному з найдавніших міст світу, колишній резиденції Давида, то в Єрусалимі, а насамперед тому, що герої сприймають світ згідно з тогочасними уявленнями. Це твір, у якому автор проповідує, точніше, намагається проповідувати устами героїв, це твір, у якому послідовно відтворюються різні точки зору - незалежні одна від одної, нерідко діаметрально протилежні за характером, це твір, герой якого творить себе і у процесі самотворення – світ, це, зрештою, художня спроба самого письменника виповісти устами пророка заповітне. Мотив пророцтва ґенетично притаманний роману, в якому зображується Іоанн Предтеча, адже тільки пророк здатний здійснити прорив з минулого в майбутнє. Пройнятий тугою за провідником, справжнім вождем, цей роман ті проблеми, які хвилювали українців, уводив у коло знакових, невідкладних, що потребують нагального осмислення.
Символічним було те, що хворий письменник, щоб не здатися на волю обставин, не піддатися тій «тітці», що вже вперто чатувала на нього, прагнув вийти за власні межі, у трансцендентні виміри, наблизитися, за висловом Ортеги-і-Гасета, до «чогось позамежного». Доля останнього пророка, що готував до приходу Месії, була для нього тим імпульсом, який давав змогу прилучитися до вічності. Сумніви і вагання, духовні пошуки Л. Мосендза вилилися у творі, хоч, безперечно, немає потреби ототожнювати «біографічного» автора (М. ............
