Зміст Вступ
1. Особливості життя письменника як поштовх до написання пригодницьких романів
2. Особливості написання роману "Острів скарбів"
3. Творчість Р. Стівенсона як прояв неоромантизму в літературі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
ХІХ ст. прийнято називати в Англії вікторіанським. Романтики заявили про нове розуміння мистецтва. Воно повинно було стати природним і не передбачуваним, як саме життя, і відкрити прекрасне – в буденному, вічне – в невловимому та миттєвому. На авансцену вийшло покоління, що сповістило про свою тверду причетність до реалізму. Він господарював в англійській літературі десятки років і створив традицію, що залишилася живою і до сьогодні.
Творчість Стівенсона відносять до неоромантизму, художньої течії, що виникла на рубежі ХІХ – ХХ ст. високі ідеали минулого не втратили своєї сили, але тверезий погляд та тонка іронія говорять про набуту зрілість.
Успіх випав Стівенсонові на перших же його кроках по літературній ниві. І двадцять вісім томів його оповідань, романів, нарисів, листів і віршів давно обросли, як безсмертними квітами, живими донині легендами. Майже ніхто з англійських дослідників Стівенсонового спадку і досі не забуває одної з них — легенди про "Острів Скарбів" та "Гладстона".
За "чарівного майстра ніжної і мрійної прози" визнав Стівенсона, під час найбільшої своєї пишноти, сам вибагливий Оскар Уайльд, щоб згодом, відбуваючи кару у в'язниці, поставити його понад усіх тодішніх англійських письмеників. У листі з Редінгської в'язниці до незрадного друга позбавлений громадських прав Уайльд жахався думки, що вийде на волю, не маючи права назвати своєю власною ні одної книжки. Йому ж хотілося б назвати своїми "Флобера, Стівенсона, Бодлера, Метерлінка, Дюма - батька, Кітса, Марло, Чаттертона, Колріджа, Анатоля Франса, Готьє, Данте, Гете". Нікого з недавнього свого пантеону — ні Рескіна, ні Патера, ні Морріса. Жодного з обох великих своїх сучасників — ні Мередіта, ні Гарді. З англійців своєї доби — тільки Стівенсона, на другому місці, поміж Флобером і Бодлером!
1. Особливості життя письменника як поштовх до написання пригодницьких романів
Рання обізнаність з великими водяними просторами і зв’язаний з нею потяг до мандрів — то тільки і був весь спадок, що перепав Стівенсонові-письменнику від фаху його прадідів. Молодший представник славетного будівницького роду прийшов у світ із слабими легенями, хоровитий, нездатний до боротьби з океаном. Навіть шкільна муштра була йому небезпечна, і хоч і ходив він, як годиться змальства до школи, але вчителі, зважаючи на його кволість, воліли розмовляти з ним аніж учити. А втім, коли здоров'я Стівенсонові покращало і відновилась надія, що з його ще буде спадкоємець родової професії, його віддано в інженерську науку. Скоро він так визначився у прикладній механіці, що 1871 р. Единбурзьке товариств мистецтв нагородило його срібною медаллю за розвідку, де він пропонував кілька удосконалень у маякових ліхтарнях. Але поворот хвороби примусив його незабаром, цього разу уже назавжди, зректися будівельних студій. У 1871-му ж році він вступив до Единбурзького університету вивчати право, дістав за чотири роки свої учені титули і навіть якийсь час вважався за серйозного кандидата на професорську керею, берет і кафедру історії та державного права в тому ж університеті. ............