НАТО у повоєнній системі міжнародних відносин.
    Організація Північно-Атлантичного договору НАТО було засновано 4 квітня 1949 року із підписанням Північно-Атлантичного договору. Первісними засновниками-членами НАТО були: - (2 північно-американські країни) США, Канада, - (3 країни Західної Європи) Франція, Італія та Великобританія, - (3 країни Бенілюксу) Бельгія, Нідерланди, Люксембург, - (3 країни Північної Європи) Норвегія, Ісландія та Данія, - (1 країна Південної Європи) Португалія.
    Сам по собі договір нічого особливого не представляв, він містив 14 доволі загальних статей. Найбільш відомою є 5-та стаття, яка говорить про спільну оборону із можливим використанням ядерної зброї (відома під назвою "ядерна парасолька США"). Згідно з договором утворювалася Північно-атланична рада, яка і створювала структуру організації та
    До кінця 80-х років до НАТО увійшли ще 4 країни. В 1952 році до НАТО було прийнято Грецію та Туреччину, у 1955 - ФРН, у 1982 році - Іспанію.
    До кінця 80-х років баланс сил між країнами НАТО та країнами східного блоку (Організація Варшавського договору лише декілька років потому) підтримував рівновагу у світі. Однак із початком розвалу соціалістичного табору, цей баланс повністю порушується.
    Лондонський самміт 1990 року офіційно визнає, що з боку Радянського Союзу більше не існує загрози, Східний блок існує лише формально, і настав час конструктивного діалогу із колишніми противниками.
    У листопаді 1991 року на самміті НАТО у Римі приймається розширений документ під назвою "Нова стратегічна концепція НАТО". Його основними принципами є:
    1) посилення політичного компоненту НАТО: з військово-політичного блоку організація має перетворитися на політично-військовий;
    2) підсилення європейського компоненту у складі НАТО;
    3) скорочення збройних сил НАТО на 30-40% (всі види збройних сил: сухопутні, морські, повітряні та протиповітряні), скорочення ядерних арсеналів на 80%;
    4) спрощення системи військового командування;
    5) налагодження прямих контактів партнерства із колишніми соціалістичними країнами (у 1991 році на відміну від 1990 мова йде вже не про "діалог", а про "партнерство").
    20 грудня 1991 року в рамках структури НАТО створюється Рада північно-атлатничного співробітництва, до якої можуть увійти не лише країни НАТО, але й країни, які не є її членами. Ця структура носила чисто консультативний характер. Відмічалося, що членство у Раді північно-атлантичного співробтництва не є гарантією повноправного членства у НАТО. Головна мета - взаємні консультації в разі потреби (кризи). Майже всі країни Східної Європи відразу відгукнулися на ініціативу НАТО. Оскільки 20 грудня 1991 року формально ще існував СРСР, документи про вступ Ради північно-атлантичного співробітництва підписував саме він. Після його формального зникнення 1 січня 1992 року лише Росія унаслідувала членство у цій організації. Інші республіки СРСР були прийняті лише у березні 1992 року.
    Однак через деякий час більшість країн, які прагнули отримати повноправне членство в НАТО, дещо розчарувалися у Раді північно-атлантичного співробітництва. Між Центрально- та Східноєвропейськими країнами та країнами НАТО виникла деяка напруженість. ............