Північна Америка разом з прилягаючими до неї островами лежить між 83° та 7° пн.. ш., тобто перетинає з півночі на південь всі кліматичні пояси північної півкулі, за винятком екваторіального. При цьому найбільш широка і масивна частина материка входить в межі субарктичного та помірного поясів, дещо менша – субтропічного. В тропічному і субекваторіальному поясах знаходиться найбільш вузька частина Північної Америки; до арктичного поясу належать головним чином острови. Такі особливості географічного положення створюють великі відмінності в прогріванні північних та південних частин материка. Річні суми сонячної радіації змінюються від 180 ккал/см2 (7560 МДж/см2) на південному заході до 80 ккал/см2 (3360 МДж/ см2) в північній частині Канади. При цьому зимовий радіаційний баланс поверхні материка додатній тільки на південь від 40° пн.. ш., на більшій же частині Північної Америки він від’ємний. Майже на всій Гренландії радіаційний баланс від’ємний протягом всього року.
Орографія Північної Америки зі властивим їй субмеридіональним простяганням основних елементів поверхні сприяє проникненню повітряних потоків зі сходу, зі сторони Атлантики, де немає значних орографічних бар’єрів, і затримує завдяки Кордильєрам поширення в глиб материка повітряних мас зі сторони Тихого океану. Існування смуги рівнин між Північним Льодовитим океаном та Мексиканською затокою в середній частині материка і відсутність широтно витягнутих орографічних меж створюють умови для меридіонального повітрообміну між арктичними і тропічними широтами у всі сезони року.
В Атлантичному океані контрасти в нагріванні між північчю та півднем посилюють Гольфстрім і холодну Лабрадорську течію, які зустрічаються в районі Ньюфаундленда. У місці сходження теплих та холодних вод створюються умови для утворення циклонів і циклонічної діяльності. В Тихому океані тепла течія, яка йде на північ від 40-ї паралелі, створює зимову позитивну аномалію температури, правда не досить значну, як Північно-Атлантична течія біля берегів Європи. Під впливом холодної Каліфорнійської течії, яка йде на південь від 40-ї паралелі, океан між 20 та 40° пн. ш. втрачає на 1 см2 поверхні на рік до 60 ккал (2520 МДж/см2), тобто приблизно половину того тепла, яке отримує від сумарної радіації.
Загальна схема циркуляції атмосфери над Північною Америкою приблизно така ж, як над Євразією, але відмінність в розмірах і в загальному орографічному плані двох материків створюють значні відмінності як в циркуляційних умовах, так і в розподілі температур та опадів.
Основний тип циркуляції атмосфери над більшою частиною материка – західно-східний перенос, але із-за особливостей орографії Північної Америки вплив океанічного повітря проявляється головним чином на Тихоокеанському узбережжі і на західних схилах Кордильєр. У внутрішні частини материка тихо океанічне повітря проникає через понижені ділянки гір і поперечні долини, відчуваючи при цьому інтенсивну трансформацію і втрачаючи значну частину своїх властивостей вже безпосередньо на схід від Кордильєр. Внутрішні райони Північної Америки є ареною формування континентального повітря. Але значно менші її розміри порівняно з Євразією не утворюють умов для утворення такого потужного зимового максимуму, яким є Азіатський максимум Євразії. ............
