Шлях кобзарів – це шлях народу !
Михайло Стельмах
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню, й водночас ліричну поезію – думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його морально-етичні норми, погляди, естетичні смаки.
Пісня , дума є одним із проявів прекрасного тяжіння до духовності. Ось що писав про це Микола Добролюбов: ,,Пісня, дума становлять там народну святиню, кращу рису українського народу, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає ніжне почуття жіночої любові, особливо материнської... Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим”.
Українські думи (їх ще називали козацькими піснями, поважними піснями) відомі у всьому світі. Це глибоко самобутні епічні та ліро-епічні твори, які виконувалися у супроводі кобзи, бандури чи ліри.
Як жанр народної поезії, думи виникли в ХV – XVІ століттях на основі найкращих досягнень усієї народної поетичної творчості.
Історія кобзарства та лірництва на Україні доволі багата й складна і до сьогодні ще не достатньо вивчена. Назви народних співців-музик походять від назв музичних інструментів, на яких вони грали: кобзи, бандури та ліри.
Улюбленим музичним інструментом українського народу була кобза. Як свідчать найдавніші джерела, кобза була досить розповсюдженим музичним інструментом, і попервах грали на ній не лише сліпі люди, як це склалось пізніше.
Найдавніша кобза мала тільки три струни. З часом інструмент ускладнювався. Це, зокрема, засвідчує збільшення кількості струн. У ХІХ столітті, особливо у другій половині, кількість струн і приструнків (так називаються короткі струни, що розміщуються на правій стороні деки) збільшується. Наприклад, на бандурі кобзаря М.Ригоренка з Харківщини їх було 8, О.Вересая з Полтавщини – 12, П.Братиці з Чернігівщини – 20, І.Кравченка-Крюковського з Полтавщини – 28, Ф.Гриценка – Холодного з Полтавщини – 45!
Скрутне матеріальне й громадське становище, беззахисність кобзарів та лірників змусили їх об’єднуватись в організації, які б захищали їхні інтереси. Уже наприкінці ХVІІ століття на зразок міських ремісничих цехів почали виникати братства (гурти) кобзарів та лірників. Організацію братств (гуртів), їх діяльність народні співці-музики держали в таємниці. Серед них були керівники - ,,цехмайстри”, ,,майстри”, вчителі та учні (підмайстри). Вони мали свої статут, касу, хоругву, особливу таємну мову, що називалась ,,лебійською”, свій суд. Братства регламентували діяльність кобзарів та лірників, піклувалися про підготовку молодих співців – музик тощо. Кобзарям і лірникам відводилась певна територія, на якій кожний із них мав право грати та співати. Правда, траплялися випадки, коли окремі кобзарі ще до того, як братства розпались, пускались у мандри (Остап Вересай за це навіть отримав прізьвисько ,,Лабза”).
Учнів брали вчити лише ті співці – музики, хто мав відповідний стаж, з 10 років. ............
