Філософія й ідеологія. Головний конфлікт
Під ідеологією можна розуміти систему світоглядів і тому ідеологічну функцію часто зображують як світоглядну - традиція, що йде від Вільгельма Дильтея. Якщо йти від традиції, представленої ім'ям Жестюта де Трассі, то під ідеологією варто розуміти систему політичних переконань, розсіяних в публічному просторі. Важливо, що в обох підходах до розуміння ідеології, передбачається наявність певної світоглядної потреби, що філософ може задовольнити. Доречно нагадати, що Маркс розумів ідеологію як помилкову свідомість, а Альтюссер, розвиваючи концепцію Маркса, розглядав ідеологію як стійку структуру, що виступає необхідною умовою історичного процесу. Уже в наші дні Жижек трактує ідеологію як спосіб засвоєння травматичної реальності. У наявності - очевидна наступність в «потребносном» розумінні ідеології. При цьому, варто звернути увагу на зауваження сучасного російського філософа А.В.Бузгалина про те, що «на всьому протязі людського життя та або інша суспільно-наукова парадигма одержувала те або інше ідеологічне оформлення».
Звичайно думають, що ідеологічна потреба - це потреба в якомусь соціальному ідеалі. Формуючи такий ідеал суспільство, тим самим, формує подання про те, якої цьому суспільству бути. Таким чином, за рахунок орієнтації на цей соціальний ідеал суспільство розвивається. У такому дискурсі концепт розвитку був завжди актуальний. Тому ідеологічна потреба традиційно осмислювалася, як потреба бути прогресивним.
Бути прогресивним - значить вписати себе в історичний процес. У виді цього, історичний процес з'являвся, як міряло, критерій істини й у філософських міркуваннях. У такому філософському дискурсі основним змістом філософських міркувань ставало формулювання тих або інших міркувань. Ці міркування, сформульовані в рамках наукової парадигми історичності, були як у марксистському, так й у ліберальному варіанті ідеології.
Парадигма історичності орієнтована, насамперед, на історичні сили - класи й націй, - які рухають історію в тім або іншому напрямку. Саме тому, що весь ХIХ століття й першу половину ХХ століття домінувало парадигма історичності, зложилося кліше, що ідеологія як прагматична проекція філософського знання, споживається в публічній сфері й призначена для суспільства в цілому, формуючи колективну ідентичність.
Звичайно, і в сучасному світі є історичні завдання, що припускають колективні зусилля, наприклад - завдання формування цивільного суспільства, але ці завдання - рутинні, тому що є завданнями завершення процесів старого, а не породження нового.
Обмовляємося, що на соціальні проблеми пов'язані з парадигмою історичності не повинне бути погляду зверху вниз. Розмова про цивільне суспільство може здійснюється з різних позицій: історичної й сучасної. Колізія складається не в тім, що тема цивільного суспільства втратила актуальність, а в тім ця тема повинна розглядатися в історичному плані. Інакше виникає помилковий філософський дискурс. Звичайно, цивільне суспільство в ряді випадків є актуальною потребою, але, у той же час, це не потреба сучасного індивідуума. Із цього погляду цивільне суспільство втратило якість істини у філософському змісті. Але, проте, цивільне суспільство, як соціальний проект продовжує бути актуальним завданням і до цієї теми у філософів не може бути поблажливого відношення. ............
