Дипломна робота

"Філософські аспекти кохання, Часу і вічності, смерті та безсмертя в сонетах Шекспіра"

З історичним періодом пізнього середньовіччя співпадає особливий період в історії європейського духовного життя та культури, який дістав назву доби Відродження, яку ще називають французьким словом Ренесанс. Ця доба належить до тих корінних зламів в історії людства, які обумовлюють рішучі зміни в усіх сферах життя. Доба Відродження виробила новий – гуманістичний, тобто людиноподібний світогляд, який вступив у боротьбу з феодалізмом та середньовічним геоцентричним світоглядом, тобто таким, у якому все було звернено до Бога, щоб зосередити всю насамперед на людині. Тому його називаємо антропоцентричним світоглядом. В середині ХІХ ст. добу Відродження, визначали як «відкриття світу та людини» [11; 2]. Ренесанс не тільки «відкривав» людину, але й звільнював її від численних пут середньовіччя та феодальної моралі. Він не тільки наново «відкрив» природу, але й дав її нове трактування та розкрив її гуманістичний, тобто тісно пов'язаний із людиною характер, він переглянув усю середньовічну систему поглядів на світ, Бога, природу, людину, суспільство, щоб в усьому утвердити гуманістичні ідеї, філософію гуманізму, сповнену любові до людини та захвату нею.

Ренесанс відроджує розуміння людини, її призначення, що закладене у Біблії, повертає до ідеї первісного християнства.

Гуманісти Ренесансу вірили у безмежні здібності людини, плекали ідеали її гармонійного і всебічного розвитку, відкривали її багатства духу, закликали людину до вдосконалення, людяності та добра, до творчої діяльності, слави, земного щастя. Проголосивши людину вільною, бо вільну волю їй дав сам Господь, гуманісти борються з усім тим, що цю волю обмежувало, за її політичне і духовне розкріпачення, за рівність людей у суспільстві. Вони проголошують право людини на вільне дослідження природи, щоб краще володіти нею, виконуючи заповіт Бога, право на земне щастя, кохання, на побудову розумного та справедливого суспільства.

Природа, довколишній світ для гуманістів – це не юдоль скорбот і місце страждань та випробувань Богом людини, як твердили середньовічні богослови, а місце, де людина, володіючи по волі Господа усім на землі, повинна працею створювати собі і ближнім рай на землі, працею заробляти собі на хліб щоденний, будуючи нове суспільство – справедливе, де всі рівні, якими їх створив Бог, де всі працюють на блага всіх, де нема грізної влади
тиранів [11; 4].

Чи не найінтенсивніше Ренесанс проявив себе у царині художньої літератури – вона стає засобом вироблення та пропаганди ренесансних ідеалів, утверджує нову людину, вільну від оков середньовічного аскетичного світогляду, долаючи тиранію феодальної моралі. Новий літературний герой має власні думки, часто дуже сміливі, кидаючи виклик загальноприйнятим нормам і законам моралі, свої почуття і переживання, які характеризують його як поборника добра. Він є неповторною особистістю з притаманним лише йому характером, пристрастями, поведінкою, вільною волею, активним борцем зі злом, йому властивий критичний склад розуму, він здатен вдосконалюватись до безмежності. Підприємлива та енергійна, ця людина може долати труднощі, знаходити вихід із складних ситуацій, добиватися успіху у практичних справах. Література доби Відродження є літературою нового типу: вона рішуче відходить від традиційних середньовічних канонів, звертається до народної творчості і теми народу, щоб стати демократичною, виробляє реалізм як художній метод доби, звільнюється від надміру символів та алегорій, стає ближчою до життя. ............