Львівський медичний інститут
Реферат
на тему: «Доброякісна гіперплазія передміхурової залози. Клінічні прояви. Стадії захворювання. Ускладнення. Методи лікування. »
Виконала:
студентка групи
медичного факультету
Львів-2008
Новоутворення передміхурової залози спостерігаються переважно у людей похилого та старечого віку. Пухлини бувають найрізноманітніших гістологічних типів, але найчастіше спостерігаються епітеліальні.
Доброякісні епітеліальні пухлини виявляються дуже рідко. Звичайно зустрічається карцинома.
Епітеліальні справжні доброякісні пухлини локалізуються в самій тканині залози у вигляді невеликого вузла м'якої консистенції з рівною поверхнею. їх виявляють випадково.
Неепітеліальні та змішані (доброякісні й злоякісні) пухлини також спостерігаються дуже рідко.
Часто зустрічається нодулярна гіперплазія передміхурової залози при аденомі сечівникових залоз, яку нерідко помилково вважають аденомою передміхурової залози.
Аденома передміхурової залози — найбільш поширене урологічне захворювання. Спостерігається переважно у чоловіків похилого та старечого віку. Перші симптоми з'являються в 60 років і пізніше, проте можуть спостерігатись і раніше — у віці 50, а іноді й 46—48 років.
Етіологія й патогенез. Виникнення й розвиток аденоми пов'язані з гормональними змінами, які настають під час клімаксу. У відповідь на них гіпофіз починає виділяти більшу кількість гонадотропіну
Фактично аденома росте з передміхурової залози, а з сечівникових залоз. Відсуваючись назовні новоутворенням, залозиста тканина передміхурової залози стає тонкою і утворює так звану хірургічну капсулу аденоми.
Аденома передміхурової залози — різне за величиною, формою і масою новоутворення. Найчастіше вона має округлу чи грушоподібну форму. Описано випадки гігантських аденом — від 100 до 500 г і більше. Аденома складається загалом із трьох частин — середньої і двох бічних. Розрізняють внутрішньо- і позаміхурове розташування аденоми.
Аденома передміхурової залози росте в бік прямої кишки й сечового міхура, спричинюючи глибокі зміни в усіх відділах сечової системи. Найчастіше спостерігаються подовження й стискання передміхурової частини сечівника (до 4,5—6 см). Шийка сечового міхура піднімається, деформується, її просвіт стає щілиноподібним . М'язова стінка сечового міхура компенсаторно гіпертрофуеться. Між окремими гіпертрофованими м'язовими пучками (трабекулами) утворюються заглибини (дивертикули). Внутрішня поверхня сечового міхура набуває характерного (трабекулярного) вигляду.
В міру росту аденоми .місткість сечового міхура збільшується. досягаючи іноді 3 л. У разі приєднання інфекції розвивається цистит. Стискання сечівника призводить до підвищення тиску в сечовому міхурі, порушення відтоку сечі з нирок і верхніх сечових шляхів, міхурово-сечовідно-мискового рефлюксу, ниркових рефлюксів та розвитку пієлонефриту. Сечоводи розширюються, видовжуються, розвивається періуретерит, уретерогідронефроз чи атрофія нирок, а зрештою, недостауність функції нирок, що призводить до загибелі хворого.
Основною характерною ознакою аденоми є порушення сечовипускання, що виражене різною мірою — від незначного почастішання до цілковитої затримки сечі. ............