Зв’язок між мовою та гносеологією (Аврелій Августин)
Ранні уявлення (погляди) Августина Аврелія на природу знака викладені ним у трактаті "Про вчителя" (389 р), і у подальшому вони уточнювалися і доповнювалися у перших книгах твору "Про християнську науку" (397-426 р). Августин, у минулому викладач риторики, був ознайомлений з вченнями Платона та Арістотеля про імена, поглядами Секста Емпірика та стоїків стосовно знаків. Він цитує Філона, Плотіна, Оригена, обізнаний про полеміку Євномія з каппадокійцями щодо сутності імен.
Августин не просто розглядає знак як носій сутності предмета, але намагається прояснити власне можливість передачі (трансляції) знання за допомогою знаку. Розвиваючи свою теорію знака, Августин в першу чергу розв’язував два питання: як можливе знання (якщо можливе) та яким чином можлива (якщо можлива) його адекватна передача (від учителя до учня).
Для Августина знак з’являється (постає), "коли через те (за допомогою того), що ми бачимо, виражається дещо інше" (Com. in ep. ad Rom. IV 2). Тому бачимо, що св. Августин зосереджений у першу чергу на розгляді предметного боку знаку. Для нього знак насамперед є деякою річчю, яка має власне буття, певним чином незалежне від того, чи належить вона знаковій ситуації. Тому знаком може бути будь-який предмет чи слово. Сформульоване Августином визначення далі стає класичним для всього середньовіччя.
Всі знаки Августин поділяє на два види: природні знаки та "дані" знаки (De doctr. chr. II 1,2). Природні знаки - це знаки, "які без будь-чийого бажання та спонукання щось позначити дають нам можливість пізнати з них самих щось інше" (наприклад, дим є знаком вогню, мимовільний жест - знаком душевного стану тощо). До другого різновиду знаків належать знаки, якими обмінюються між собою живі розумні істоти з метою повідомити про свої думки і почуття (De doctr. chr. II 2,3). Вони також у свою чергу поділяються на предметні та словесні (вербальні). Слова є найширшим класом умовних знаків, вони використовуються розумом для передачі інформації від людини до людини. Слова можуть замінити інші знаки, але не навпаки.
Як правило, знаки позначають дещо інше, ніж вони самі, але існують такі знаки, що позначають самі себе: це слова "знак", "слово". Та у випадку, коли вербальний знак стосується власне "позначеного", він сприймається подвійно: і як слово, і як предмет, який воно позначає. З огляду на теорію пізнання у знаковій ситуації більш важливими є предмети, ніж їхні знаки, бо слова підлягають змінам, вони відносні, а позначувана ними сутність чи явище - практично незмінні, тому наша увага через природний закон, вважає Августин, відразу переноситься зі слова на те, що воно позначає.
Умовні, чи то "дані" знаки далі поділяються на: знаки буквальні та знаки переносні (De doct. Chris. II 10,15). Буквальні застосовують (слугують) для позначення тих предметів і явищ, для яких власне вони і були створені ("хліб", "стіл", "небо" тощо). Знаки переносні використовуються тоді, коли саме позначене стає знаком. Такі знаки належать уже не до вербальних, а радше, до художніх, тому що є тропами, певними фігурами мови. І саме до цього поняття переносних знаків св. Августин повернеться у більш пізній період діяльності.
Уже у трактаті "Про вчителя" Августин здійснює спробу осмислити функцію знаків у житті людини, пов’язуючи її з пізнанням. ............
