РЕФЕРАТ
на тему:
Значення української літератури. Найбільші надбання. Місце серед слов’янських та іноземних мов
ПЛАН
1. Особливість української літератури та її місце у світовій літературі
2. Твори Т.Шевченка та його безсмертний “Кобзар” – великий внесок у загальносвітову літературу
3. Життя і творчість І.Франка – яскравий загальноєвропейський взірець творчого пошуку і революційної боротьби
Список використаної літератури
1. Особливість української літератури
та її місце у світовій літературі
Література кожного народу – це живий організм, який родиться, живе, росте, а інколи, залежно від історичних обставин, завмирає, а то й вмирає.
Українська література – література між двома світами. Вона випливає з самої географії народу, що створив цю літературу. Географічно це письменство бачать між Сходом і Заходом. Історично-релігійно – поміж Константинополем і Римом, з точки зору світової культури її можна помістити між Азією й Європою, а з точки зору ідеології ще зовсім недавно її часто ставили між фашизмом і комунізмом. Цю літературу інколи бачать також між марксизмом і західним капіталізмом, поміж Москвою і Вашингтоном. Можливо, це головна причина, що українська література завжди виявляла певну полярність, а інколи – роздвоєність. Її напруження й динамізм спричинені “антистатичними” елементами, що надихають її. Така полярність неодноразово голосно заявляла про себе. Варто згадати погляди націонал-комуніста Миколи Хвильового (1893 – 1933), який проголосив: “Геть від Москви, обличчям до Європи!”. Його сучасник Микола Зеров (1890 – 1941), поет-неокласик був на протилежному кінці ідеологічного спектра і закликав українських письменників навертатись до джерел, шукати натхнення не в російській літературній царині, а в класичних часах та літературі Заходу.
Українська література – це література з місією. Українська література завжди служила якійсь великій справі, ідеї, а то й ідеології. Творчість майже кожного з українських письменників може бути прикладом. Візьмімо одного з найвидатніших представників проповідницької літератури Київської Русі митрополита Іларіона (помер 1054), автора знаменитого твору “Слово про закон і благодать”. Його творчість служила християнській ідеї, мала завдання поширювати християнство в Київській Русі. Проте його писання – політично заангажована література, метою якої є національне самоусвідомлення та утвердження руської (української) національної ідентичності. Говорячи про діла і чесноти перших князів Київської Русі, Іларіон пише, що “не в малій і невідомій країні вони рядили, а в Руській, що відома і про яку чували по всіх чотирьох кінцях землі”. Так само і найславетніший Тарас Шевченко (1814 – 1861), чия поезія служила й служить дотепер зародженню, пробудженню та плеканню української ідентичності, укріплює чуття приналежності до славного козацького кореня, що інколи теж не без проблем. У типовій романтичній манері Шевченко закликає “і мертвих, і живих, і ненарожденних” повстати, розбити кайдани. Такі його рядки – на службі патріотизму, на службі державотворчості.
Шевченків “Кобзар” (1840) не тільки засвідчує існування української мови як найбільш придатного літературного медіуму, а й збуджує національну самосвідомість, надихає українське відродження. ............