ТЕМА Збирання доказів у структурі кримінально-процесуального доказування

Проголосивши людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, держава визнала головним своїм обов’язком утвердження й забезпечення прав і свобод людини. Проблема ефективності доказування, до якого, зрештою зводиться уся процесуальна діяльність, є найбільш актуальною проблемою у кримінальному судочинстві. Злочин у кримінально-процесуальному праві розглядається як подія минулого. Тому слідчий досліджує його за допомогою слідів, що збереглися на момент розслідування. В цьому плані його діяльність схожа з роботою археолога, який відтворює давно минулу подію за слідами, що збереглися, і які несуть інформацію з минулого в сучасне, а від нього в майбутнє. Практика свідчить, що помилки у процесі кримінально-процесуального доказування, зокрема, у ході збирання доказів, досить поширені. В окремих випадках це призводить до не встановлення винних, винесення неправосудних вироків, а також до зволікання розслідування у цілому. Певною мірою це відбувається через відсутність єдиних наукових поглядів щодо сутності процесу доказування та у визначенні його змісту – основних складових елементів.

На наявність цілої низки проблем здійснення кримінально процесуального доказування, важливість їх вирішення звертали увагу й багато інших науковців. Разом з тим, існують різні точки зору щодо визначення поняття кримінально-процесуального доказування, його змісту та мети, кола суб’єктів доказування, їх класифікації. Подальшого дослідження й сучасного вирішення потребують проблеми, пов’язані зі збиранням доказів в досудових стадіях кримінального процесу.

Доказування в загальній теорії права прийнято тлумачити в широкому та вузькому розумінні цього слова. Так, у широкому розумінні доказування – це здійснення всієї пізнавальної діяльності суб’єктів, які беруть участь у кримінальному процесі, який охоплює не тільки оцінку, а й збирання та перевірку доказів. У вузькому розумінні доказування – це лише логічна діяльність з обґрунтування тези, що висувається.

Наприклад, професор С. С. Алексєєв доказування в широкому розумінні пов’язує з діяльністю, що спрямована на встановлення за допомогою доказів (збирання, дослідження та оцінка доказів) істинності обставин справи. А у вузькому – діяльність з обґрунтування доводів і заперечень, що виносяться для переконання тих або інших осіб в їх істинності [9, с. 247]. Відповідно до цих уявлень, процедуру доказування в кримінально-процесуальному праві прийнято також розглядати з двох сторін як обов’язок певних суб’єктів збирати, перевіряти та оцінювати докази з метою встановлення істини у справі, а з іншого боку, як обов’язок суб’єктів доказування обґрунтовувати свої висновки за допомогою доказів.

І. М. Лузгін розумів під доказуванням «…регламентированную нормами уголовно-процессуального права деятельность (прежде всего практическую) следователя, суда и других уполномоченных законом лиц и органов по собиранию, исследованию, оценке доказательств с целью решения всех вопросов, подлежащих установлению в процессе предварительного и судебного следствия и установления истины по уголовному делу».

О. ............