Засади судочинства та судова система

План

Вступ

1. Загальна характеристика та зміст основних засад судочинства України

1.1 Засада законності

1.2 Здійснення правосуддя виключно судом

1.3 Незалежність суддів

1.4 Державна мова судочинства

1.5 Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами

1.6 Колегіальність та одноособовість розгляду справ

1.7 Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

1.8 Забезпечення доведеності вини

1.9 Змагальність сторін

1.10 Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду

1.11 Обов`язковість рішень суду

1.12 Участь народу у здійсненні правосуддя

1.13 Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором

1.14 Забезпечення обвинуваченому право на захист

2. Поняття судової системи України, її основні ознаки

Висновок

Вступ

Судочинство — встановлений законом або звичаєм порядок і форма вчинення суд. дій у межах завдань судів у здійсненні правосуддя.

За княжої держави процес, цивільний і карний, вже дійшов форм прилюдного Cудочинства(С.). і відбувався в упорядкованій суд. системі. У С. як цивільному, так і карному процес починався на домагання покривдженого, а в справах про важкі злочини появляється згодом офіц. обвинувачення. Поч. процесу базувався інколи на договорі зацікавлених сторін про віддачу справи до суду. У карних справах часом процесові передувало слідство — «свод» і «гонення слідом». Суд був усний і прилюдний при участі громади («луччих людей»). Після доказового справування суддя (кн. або його урядовець, «судні люди» в гром. суді і т. д.) ухвалював вирок. Карні вироки виконував звич. кн. або його урядовці.

За лит.-поль. доби, як і за попередньої, діяло тільки матеріальне право, яке не розрізняло процесуального права. Процесом, як раніше, диспонували сторони, хоч роля у ньому СУДУ посилилась. Процес звався «поступком правним»: йому звич., особливо у карних справах, передувало слідство, на підставі якого суд видавав позов. Розправа звалася «розсудком» і мала на меті «доводження справедливости». Процес був явний і усний, тільки вирок, званий «декретом», вирішував суд на закритому засіданні. Вирок можна було оскаржити або апелювати. Існувало особливе карне С., зване «скрутинією», яке було подібне до зах.-евр. інквізиційного процесу, хоч у лагіднішій формі. Скрутатори допитували свідків на місці злочину в неприсутності обвинуваченого, а запис такого слідства був підставою для вироку як єдиний доказ. У Галичині С. спершу зберігало традиційні форми, але згодом, зокрема по реформі 1434, було замінене поль.

За Гетьманщини процес став більше формальним, гол. під рос. впливом і в наслідок реформ 18 ст. Поєднання суд. і адміністративної влади в руках коз. старшини, як і велике ч. апеляційних інстанцій, мало неґативний вплив на С. Процес починався скаргою позовника. Позваний вносив одвід (або отпор), «ізвиненія» і «збивання позову». Після доказової процедури перед явним судом, суд на закритому засіданні ухвалював вирок. Апеляційний суд розглядав справу на підставі актів. На Запоріжжі процесові форми були вільніші, але виразно панував принцип прилюдности. Інколи самі козаки брали участь у виконанні вироку.

Під Росією ще деякий час діяли процесові норми Лит. ............