Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Кафедра філософії та релігієзнавства
Реферат з курсу «Релігієзнавство-1»
Тема: «Загальна характеристика священної книги ісламу – Корану»
Виконала: Годзула Олеся Вікторівна
(ФСНСТ-1, соціальна робота)
Київ-2008
Зміст
Вступ
1. Написання Корану
1.1 Історично-політична версія
1.2 На захист Мухаммеда
2. Зміст Корану
2.1 Загальна структура та стилістика книги
2.2 Коран про створення світу
2.3 Есхатологія
2.4 Політичні, правові, суспільні, моральні настанови
Висновок
Бібліографія
Вступ
У багатьох релігій світу є книги, що шануються віруючими як священні. Зазвичай вони містять сказання про бога або богів, їх вісниках, посланцях та пророках, розповіді про загробне царство, ангелів та чортів, рай та пекло, про те, хто створив світ, людей, встановив обряди та звичаї, визначив поведінку віруючих тощо. Таким чином ці книги стають для віруючих свого роду посібником з правильного способу життя, поведінки, правильного ставлення до того чи іншого. Отже, вони мають велике значення і заслуговують на те, щоб їх досліджували.
Коран є одною з таких книг. Це головна священна книга однієї з найбільш розповсюджених та відносно молодих релігій – ісламу. Шанування Корану є одним з догматів цієї релігії. У даній роботі поставлено завдання визначити характеристики, основні риси Корану, умови його виникнення, зміст та його значення загалом.
1. Написання Корану
1.1 Історично-політична версія
У п’ятнадцятому столітті через Аравію пролягали важливі торгові шляхи в Південну Азію, на Далекий Схід. А намагання сусідніх країн прибрати до рук ці шляхи свідчать про складну тогочасну політичну обстановку. Роздрібненість, економічна відсталість арабських племен, перехід до класового суспільства з сильною централізованою державною владою – все це зумовило потребу в суспільній силі, яка б могла вирішити це історичне завдання. Необхідно було об’єднати всі арабські племена для захисту від сусідів. Перешкодою у цьому процесі були давні племінні культи, які корінням сягали у традиції первісного ладу. Наприкінці 15го століття серед арабів зароджується ханіфський реформаторський рух (араб. Ханіф – пророк), який охопив усю територію Аравії. Найбільшими центрами релігійної реформації були Ємен на чолі з Мусаліомом – на півдні Аравії та Хіджаз – на північному заході, вождем якого був Мухаммед. Після тривалої боротьби прихильники Мухаммеда перемогли. Мухаммед ліквідував місцевих релігійних божків, а замість давніх племінних культів запровадив культ єдиного бога – Аллаха. [4, 308 c.]
Основні ідеї та принципи віровчення Мухаммеда зафіксовані в Корані. Згідно із загальноприйнятою в ісламі традицією, текст Корану повідав пророкові сам Аллах через посередництво Джебраіла (біблійного архангела Гавриїла, що служив посередником між богом і людьми). Аллах не раз передавав свої священні заповіді через різноманітних пророків – Мойсея, Ісуса, нарешті Мухаммеда. Цим ісламське богослов’я пояснює і численні збіги текстів Корану та Біблії: переданий через більш ранніх пророків священний текст був змінений іудеями та християнами, які багато чого в ньому не зрозуміли, тому лише в своїй останній версії, що була авторизована великим пророком Мухаммедом, викладена вища й беззаперечна божествена істина.
Наука трактує цю схожість дещо інакше. ............