Як ми осмислюємо світ? Життєві установки

Людські істоти мають прекрасний мозок - потужний і ефективний. Однак, яким би прекрасним він не був, все-таки він дуже далекий від досконалості. Одним з наслідків цієї недосконалості є те, що більшість із нас так і живуть із "знанням" багатьох речей, які просто невірні.

Візьмемо добре відомий приклад. Дуже багато з людей у глибині душі вірять у те, що якщо пари, що випробовують труднощі із зачаттям, беруть прийомну дитину, то вони з більшою ймовірністю в майбутньому зможуть зачати свого власного, ніж пари, що мають аналогічні проблеми, але не всиновили або не вдочерили дитину. При цьому висуваються пояснення приблизно такого типу: після всиновлення або вдочеріння нібито знімається емоційний тиск, що випробовувала дана сімейна пара, і те, що чоловіки відчують себе більше розслабленими, якоїсь образом полегшить зачаття. Однак, згідно Тому Джиловичу, це неправда: імовірність зачаття в марних пар, що всиновили або вдочерили дитину, не вище, ніж у марних пар, які цього не зробили.

Отчого ж більшість як і раніше переконана в противному? По двох причинах. Перша: ця ідея настільки приваблива, що нам хочеться, щоб вона виявилася правдою. І друга: ми схильні фокусувати свою увагу на тих нечисленних випадках, коли в родинах із прийомними дітьми народжувалися ще й власні, і ми не обертаємо уваги на ті родини із прийомними дітьми, у яких свої діти так і не народилися, як ми не обертаємо уваги й нате, колись марні родини, у яких немає прийомних дітей, але зате народилися свої. Таким чином, завдяки вибірковості нашої пам'яті й уваги нам дійсно здається, що закономірність, про яку мова йде, існує. До того ж багато хто з вас напевно не раз спостерігали, що переконати у зворотному ті, хто свято вірить у те, що правдою зовсім не є, дуже важко.

Чи так раціональні ми чи тварини ні? Зрозуміло, ми намагаємося ними бути. Досить розповсюджений погляд на людське пізнання як на абсолютно раціональне по своїй природі - погляд, відповідно до якого кожний індивід намагається зробити все від нього залежне, щоб виявитися правим, розділяти правильні думки й переконання. Одним з перших, цей погляд на людське мислення почав розвивати філософ-утилітарист XVIII в. Іеремія Бентам. Згідно Бентаму, ми залучені в процес "калькуляції блага" (felicific calculus), що дозволяє визначити, що добре й що погано.

По Бентаму, роль уряду й економічної системи саме в тому і складається, щоб забезпечити "найбільше щастя найбільшого числа людей". Багато хто погодяться з тим, що бентамовська концепція "калькуляції блага" стала фундаментальною передумовою, на якій заснований сучасний капіталізм.

Набагато пізніше соціальний психолог Харольд Келі запропонував трохи більше складний опис раціональності людського мислення. По Келі, люди намагаються функціонувати як "наївні вчені".

Для того щоб пояснити яку-небудь подію або явище, учені шукають коваріації у своїх даних. Іншими словами, вони намагаються виявити випадки, коли "x з'являється раніше Y і змінюється завжди й тільки разом з Y", для того щоб зробити висновок: "x є причиною Y". Аналогічним образом для пояснення причини, по якій хтось надходить так, а не інакше, ми прагнемо одержати три види відомостей:

1) відомості про погодженість дій даної людини (чи завжди, перебуваючи в інших ситуаціях і іншим часом, він поводяться у такий же спосіб?);

2) відомості про єдність (інші, перебуваючи в тій же ситуації, поводяться так само?);

3) відомості про унікальність даного вчинку (чи є ця людина єдиним, хто діє саме так?).

Але чи дійсно люди мислять так раціонально, як думають Бентам і Келі? Не так багато існує аргументів (але вони є!) на користь того, що в деяких випадках ми насправді міркуємо подібним чином. ............