Взаємодія культури, особистості й природи
Проблема вивчення взаємин культури, особистості й природи складається із двох щодо самостійних частин. Перша являє собою аналіз формування теорій про взаємодію культур і їхнього природного оточення. Друга відбиває опосередкований вплив екологічного оточення на психологічні особливості особистості й характеристики процесу входження в культуру через культурні стереотипи поводження. Провідною теорією в закордонних дослідженнях взаємодії культури й природи є екологічна антропологія. Їй передували різна версія географічного детермінізму.
Загальнокультурологічний аспект взаємодії суспільства й природи
Відповідно до географічного детермінізму, що визначає значення в історичному розвитку культур грають природні умови. Теоретично таке розуміння історико-культурного процесу оформилося в Ш. Монтеск'є. На його думку, культурний розвиток і навіть форма державного керування залежать від клімату, родючості ґрунту й інших природно-природних факторів. В XIX - початку XX в. концепцію географічного детермінізму розробляли Г. Бокль, Ф. Ратцель, Л. Мечников, Г.В. Плеханов.
У першій половині XX в. у науках про культуру домінував посібілізм, що розглядає природне середовище як пасивний фундамент, на якому можуть виникати й розвиватися різні види людських суспільств. Природне середовище грає лише обмежуючу роль - вона зізнається істотним фактором у поясненні, чому деякі явища культури відсутні, але не пояснює, чому вони зустрічаються.
Після другої світової війни на зміну посібілізму прийшла екологічна антропологія, що пояснює взаємовплив природного середовища й культур. Термін «екологічна антропологія» в 1955 р. увів у науковий оборот американський антрополог М. Бейтс. Від класичних версій географічного детермінізму екологічна антропологія відрізнялася двома особливостями. По-перше, аналізувалося взаємодію природи й культури, тобто враховувався вплив культури, навіть на доіндустріальному рівні, на екологічне оточення. По-друге, навколишнє середовище розглядалося тільки з погляду використовуваних людиною ресурсів і умов, а не як сукупність всіх природних особливостей тієї або іншої території.
В екологічній антропології виділяється кілька підходів до вивчення взаємодії природи й культури. Найпоширеніший пов'язаний з дослідженнями Дж. Стьюарда (1902 - 1972). Його концепція називалася культурною екологією. Основна спрямованість концепції - вивчення адаптації суспільства до навколишнього середовища. Головною її метою є з'ясування того, чи починаються з адаптації внутрішні соціальні зміни еволюційного характеру. Культурна адаптація - процес безперервний, оскільки жодна культура настільки зовсім не пристосувалася до середовища, щоб перетворитися в статичну. Істотну роль у теорії Дж. Стьюарда грає поняття «культурний тип», обумовлене як сукупність рис, що утворять ядро культури. Ці риси виникають як наслідок адаптації культури до середовища й характеризують однаковий рівень інтеграції. Ядро культури - це сукупність чорт, найбільше безпосередньо пов'язаних з діяльністю по виробництву засобів існування й з економічним пристроєм суспільства. Крім того, ядро культури включає також соціальні, політичні й релігійні інститути, тісно взаємодіючі з виробництвом засобів існування. ............