Зміст
Вступ
1. Загальні риси розвитку культури XIX століття
2. Основні художньо-мистецькі напрями XIX століття
3. Криза у мистецтві XIX століття та шляхи її подолання
Список використаної літератури
Вступ
У XIX ст. завершується процес формування наукового світогляду європейської людини, розпочатий у попередні століття. На грунті наукового світогляду створюється нова культура, в якій експериментальна наука поступово захоплює домінуючі позиції. Це виявилося вже на початку століття, коли наука остаточно зайняла належне місце серед предметів викладання і стала незалежною від релігії та філософії. Вчений перестає називати себе філософом, як він це робив v XVIII ст. Його вже не цікавлять метафізичні причини буття, він цілком віддається практичному застосуванню своїх знань.
1. Загальні риси розвитку культури XIX століття
В історію світової культури XIX ст. увійшло як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики. Саме в цей час з'явились твори, які становлять дорогоцінне надбання духовної культури людства.
Аналізуючи розвиток культури за цей період, передусім варто зазначити , що на нього вплинули значні світоглядні та соціальні зміни. Поглиблювалась наукова революція, набирала оберти капіталізація суспільства, посилювались демократичні процеси в політичному житті. Висхідний розвиток більшості європейських країн сприяв поширенню прогресивних ідей. Історія людства бачилась як цілісний висхідний процес, на вершині якого знаходились цивілізовані країни Заходу. Пріоритет західної, європейської культури не підлягав сумніву. Філософи та історики першої половини XIX ст. прагнули з'ясувати закономірності різних періодів світової історії, намагалися перекинути місток між минулим, сучасним і майбутнім, використати так звані об'єктивні закони історії для розбудови нового «досконалого» суспільства.
Світоглядні уявлення європейської людини цієї доби формувалися під безпосереднім впливом принципу історизму, інтерес до історичних наук у першій половині століття надзвичайно зріс. Справді, коли протягом життя одного покоління людей руйнуються монархії, виникають нові держави, повністю перекроюється політична карта Європи, докорінно змінюється життя цілих народів, люди на власному досвіді переконуються в тому, що суспільство безперервно розвивається. Чому виникають соціальні катаклізми. чи очікують людство нові потрясіння, коли їх чекати? На всі ці питання шукали відповідь у книгах істориків. Загальне захоплення історією було таким же характерним для XIX ст., як захоплення філософією для XVIII або природничими науками для XVII ст. Майже в усіх європейських країнах утворюються історичні товариства, засновуються музеї, починають видаватися історичні журнали, формуються національні школи істориків. Мабуть, найвагомішою серед них була школа, яка склалася у Франції в добу Реставрації (О. Тьєррі, О. Міньє, Ф. Гізо). Зокрема, Огюстен Тьєррі (1795—1856 рр.) вважав, що історична наука повинна бути ке «біографією влади», а «біографією маси». «...Рух народних мас до свободи, — писав він, — видався би нам більш величнішим, ніж походи завойовників, а їх бідування зворушили б нас більше, ніж нещастя королів, позбавлених престолу».
У XIX ст. ............