Зміст
1. Методологічна основа вчення Гегеля про державу та право
2. Особливості методологічного підходу Гегеля до визначення сутності права держави і порівнянні з підходами Канта
3. Основні етапи розвитку ідеї свободи та їх характеристика, сутність права. Основні ключові поняття кожного з етапів розвитку ідеї свободи (особистість, власність, договір, неправо, покарання, вина, умисел, намір, благо, добро, зло, держава та їх характеристика)
4. Сутність держави та її відношення до особистості суспільства. Суб’єктивна та об’єктивна сторони держави та їх характеристика
Використана література
1. Методологічна основа вчення Гегеля про державу та право
Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770-1831) - один із найбільш відомих представників німецької класичної філософії. Його праці, зокрема «Конституція Німеччини», «Феноменологія духу», «Філософія права», «Філософія історії», мали великий вплив на розвиток політичної думки. У них містилися геніальні для свого часу, хоч іноді непослідовні й суперечливі, ідеї та концепції про закони суспільного розвитку, громадянське суспільство, національну державу, націю, право тощо.
Гегелева філософія дуже складна, і необхідно визнати, що він-найважчий для розуміння з усіх видатних філософів. Тому перш ніж докладно пояснювати його систему, вельми корисною може видатися її загальна характеристика.
Система філософії мислителя побудована на його основному положенні про тотожність мислення та буття, яке виражено у формулі: «Все дійсне - розумне, все розумне - дійсне». Ця формула породжувала ту різноманітність думок, які викликали непорозуміння навіть серед освічених людей. Філософові докоряли в тому, що він у такий спосіб виправдовує будь-який державний режим, закликає до релігійного смирення.
Як вважають дослідники вчення Гегеля, ці докори не були справедливими. Філософ вкладав вельми своєрідний сенс у поняття «дійсний» і «розумний». «Дійсним» він вважав все те, в чому явище збігається з суттю, що має силу дії. «Розумним» називав він останню основу всіх речей, щось на зразок «ідеї» Платона.
Наведена теза, отже, означала, що в кожній існуючій державі, добрій чи поганій, міститься відображення вічної ідеї держави, яка перебуває не в якомусь захмарному світі, а лежить у самих речах. Присутність її в речах не робить їх добрими чи поганими, кожна держава, навіть якщо вона погана, містить цю ідею і, отже, в цьому і тільки в цьому смислі вона - розумна. Кажучи про «розумність» держави, ми не даємо їй оцінки, а тільки констатуємо ставлення будь-якої держави до загального поняття про неї, до її ідеї.
Можна також сказати, що у формулі: «що розумне, те дійсне, а що дійсне, то розумне» Гегель висловив глибоку і вірну думку про те, що людський розум пізнає закони дійсності, а сама дійсність у практичній діяльності являє собою здійснення того, що пізнано розумом. Але філософ зробив із цього хибний висновок, що мислення є не тільки властивістю людського розуму і відображенням буття, а й сутністю самого буття. Тому, за Регелем, усе буття розглядається як діяльність якогось розумного мислячого начала, яке він називав абсолютним. Природа, суспільство людей та їхня духовна діяльність в усіх своїх проявах є виявленням цього абсолютного начала, яке тому й називається ним абсолютним, що лежить в основі всього буття.
У праці «Феноменологія духу» Гегель зобразив шлях розвитку людського мислення. Першою стадією розвитку абсолютного начала є ідея, що являє собою найбільш загальний та абстрактний вираз у процесі мислення всього буття. ............