Півстоліття штучного забуття імені Винниченка зробили свою лиху справу. Хто такий Винниченко? Полярність суджень про цю людину може ошелешити будь-кого. "Літературний геній України"; "великий партач життя"; "старий вовк української контрреволюції"; "художник, розіп'ятий на хресті політики..." Зауважмо: йдеться  про людину, яка створила два десятки п'єс, що ставилися на сценах Берліна, Праги, С.-Петербурга, Рима, Парижа... Його літературний дебют захоплено вітали Іван Франко і Леся Українка; його твори охоче перекладали іноземними мовами, а в 20-ті роки були видані в Харкові у 24-томному зібрані. Зрештою, Володимир Винниченко – глава українського уряду в часи УНР...

Народився Володимир Винниченко 16 липня (28-го за новим стилем) 1880 року у місті Єлисаветграді колишньої неосяжної Херсонської губернії. Тепер це Кіровоград географічний центр України. Наступного дня Володимира хрестили в церкві, яка й досі стоїть у центрі міста. В графі, де зазначаються дані про батьків, протоієрей Захарія записав: "батько – Кирило Василів, син Винниченка, селянин-власник з села Веселого Кута – Григорівни Єлисаветградського повіту Бешбайракської волості; мати – Євдокія, Онуфрієва дочка, законна його дружина Обоє – православного віросповідання". Обставини дитинства Володимира Винниченка частково можна відтворити на підставі залишених його дружиною нотаток. Оповідають вони про найбільш ранню пору в житті В. Винниченка – його перші нахили, пригоди, ігри, оточення. Улюблені місця дитячих розваг – річка Інгул, вали старої фортеці, великий міський сад. Грали в ґудзики, цурки, запускали голубів, купалися в Інгулі, шукали пташині гнізда й скарби, взимку каталися на ковзанах. Деякі з тих розваг були досить ризиковані. Перепливаючи якось разом із дорослими широкий ставок, Володимир мало не втопився, але був урятований старшими. Іншого разу мчав верхи на коні попереду табуна – кінь злякався чогось, скинув малого верхівця. Пощастило: коні, пролітаючи степом, не зачепили копитами хлопчика.

Дещо із скарбниці спогадів про власне дитинство згодом відіб'ється і на сторінках прозових творів В. Винниченка. Оповіді його матері, зафіксовані Розалією Яківною Винниченко, дають підстави припустити, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на Федька-халамидника з однойменного оповідання, написаного Винниченком десь у 30-літньому віці.

Чимось він виділявся з-посеред своїх ровесників. Мав надзвичайно чіпку пам'ять. Рано навчився читати – сталося це непомітно для його рідних. Сусідських дітей "тримав трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й упертий". Курити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, незалежним у вчинках і рішеннях.

Навчатися Володимира віддали до народної школи. Шкільні премудрощі виявилися для нього нескладними. Мабуть, через те директор школи переконав батьків, що їхньому синові треба вчитися далі. Так Володимир невдовзі переступив поріг Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії. То був досить демократичний навчальний заклад. Освіту тут здобували діти не лише дворян та чиновників, а й міщан, цеховиків, селян. У різний час в гімназії навчалися в майбутньому відомі люди: польський поет Ярослав Івашкевич, Нобелівський лауреат фізик Ігор Тамм, один із творців "Катюші" Георгій Лангемак, російський сатирик Дон-Амінадо.

Цікавим педагогічним закладом було також земське училище, директором якого на початку 80-х років минулого століття був Михайло Ромулович Завадський, людина прогресивних поглядів. ............