Бахмацька ЗОШ №5
Українська народна пісня
Підготувала
Учениця 8-А класу
Поціпух Олена
Бахмач 2006
Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання народу, нев’януча окраса його духовної культури.
Українська народна пісня – знана й шанована в усьому світі. Один з перших збирачів народної пісні М. Максимович зазначав, що в українських піснях звучить душа українського народу і нерідко – його істинна історія. Високу оцінку нашій пісенності дали сотні діячів культури різних народів. Наприклад, Лев Толстой таку глибоку й містку оцінку нашій національній скарбниці: „Ніякий інший народ не виявив себе в піснях так яскраво й гарно, як народ український”. „Щасливі ви, народилися серед народу з багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі і так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої чуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого жахатись за свою будучність. Його час не за горами. Вірите чи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їх музику я душею спочиваю. Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодого чуття й сили”.
Увесь вік людину супроводять пісні – „від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому”, - говорив М. Стельмах. Народні пісні є вагомим внеском України в загальнослов’янську й світову художню творчість. Незліченне й різноманітне їхнє багатство. Вважають, що тільки цих творів записано понад дві тисячі.
Пісні породжувались подіями та явищами суспільного життя, громадського й родинного побуту, трудовою діяльністю, боротьбою проти іноземних загарбників, національного та соціального гноблення і палкою любов’ю до Вітчизни. У народній пісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини ( психічного стану, думок, бажань, надій, страждань і т. ін. ).
Усі ліричні пісні за змістом поділяють на два великі розряди:
-родинно-побутові;
-суспільно-побутові.
Родинно-побутові пісні відображають особисте життя людини ( кохання, життя в сім’ї, родинні стосунки, драми, конфлікти та ін. ). У суспільно-побутових – відображене суспільне життя, вони відтворюють життя не окремої особи, а певної соціальної групи населення ( козаків, рекрутів, бурлаків, чумаків та ін. ).
Окрему групу народних пісень становлять коломийки.
Родинно-побутові пісні
Пісні про кохання. У ліричній поезії вони займають центральне місце. Ці пісні є драматичні, психологізовані, їхня увага сконцентрована на почутті, через яке звеличується людська душа, здатна на глибокі переживання, емоції.
Часто в ліричних піснях інтимна задушевна атмосфера створюється за допомогою пейзажів. Усе відбувається на тлі майже казкової природи – квітучого вишневого садка: „Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав”; зоряної місячної ночі: „Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе”; вечірнього гаю: „Ой у гаю при Дунаю соловей щебече”.
Для пісень про кохання характерні:
- романтичний характер зображення дійсності, якому властиві ідеалізація почуттів ліричного героя ( наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, - не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним ):
А я візьму кріслечко,
Сяду край віконця.
Я ще й очі не зімкнула,
А вже сходить сонце.
- гіперболізація духовних драм ( утрата коханої сприймається як кінець життя ):
Ой не хочу, дівчинонько,
На твій посаг дивитись.
Краще піду в синє море
В річку биструю топитись;
- сентиментальність – надмірна чутливість героїв ( вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину )
Гиля, гиля, сиві гуси,
Гиля, гиля, до води.
Посватали дівчиноньку –
Плаче козак молодий.
Або:
А у гаю, край Дунаю з тою самотою
Плачу, тужу, ще й ридаю
Мила, за тобою... ............
