Часть полного текста документа:МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ КОНТРОЛЬНА РОБОТА На тему: "Українська держава гетьмана П.Скоропадського" Виконала: Студентка заочного факультету ЗБО 1-1 Погасій О.В. Київ, 2000 ПЛАН: 1. Вступ. 2. Розпуск Центральної Ради. Прихід до влади гетьмана П.Скоропадського. 3. Гетьманська держава, її внутрішня і зовнішня політика. 4. Протигетьманське повстання. Крах гетьманщини. 5. Заключення. Над історією української держави розмірковувало і вивчало віхи її становлення та буття немало істориків: і об'єктивно, і з ідеологічними передвзяттям - цей процес почався від козацьких літописців, тривав він і в ХХ ст., згадати б В.Антоновича, О.Єфименко, М.Грушевського та ряд інших, які розглядали цю тему чи з заданих позицій (літописці), чи з романтичних, чи народницьких, і часто багато речей із тьми минулого вийнявши, немало в тому процесі й недобачили та й не завжди розуміли. Докорінний злам у історичному погляді на Козацьку державу бачимо в істориків-державників, які зупинилися не так на соціально-економічних процесах, як на вивченні самого механізму творення української держави і складнощах цього процесу. Давня українська поезія, яку раніше цілком безпідставно вважали схоластичною, має дивовижну, майже ніким не простежену вписаність у живе тодішнє життя, зокрема в державотворчі процеси свого народу, тобто відзначається великою актуальністю і часто стає не просто зразком (більш чи менш талановитим) словесного мистецтва, а й документом своєї доби, який приносить часом не лише новий, незвісний за іншими джерелами факт, а й подає цілком своєрідне освітлення тих чи інших подій, чим не можна ігнорувати. Важка й печальна історія українського державотворення. Але ми, жаліючи над помилками наших державотворців і на їхні невдачі, не повинні забувати й іншого: українці викликали неймовірні зусилля і з'явили немало геройства та самопожертви, щоб свою державу, в межах можливості, встановити та її втримати. Не перелічити мільйонових жертв покладених в її ім'я і задля неї, і про них не маємо ніколи забувати, адже дуже часто гинули найкращі, найчесніші, ідейні і сумлінні, а хитрі, безчесні виживали і сіяли своє зерно в наш генофонод. Однак у часі проростало не лише воно, а й зерно чисте та відбірне - народжувалися нові й нові покоління, котрі кидалися на боротьбу за нашу волю й незалежність. Хотіли мати собі свободу й немало крові за неї пролили, але все бажали, щоб правив нами хтось чужий. Історія державотворення про це свідчить на кожному кроці. Отож, ці дві великі речі - відсутність єдності і віра в те, що хтось нам допоможе стати на ноги і збудувати власну державу, більше всіх ворогів нас знищували й умаляли, і поки не усвідомимо цих найбільших своїх хвороб та болячок, поти не зведемося з колін і не станемо рівними серед рівних. Доки будуть у нас переважати партійні, конфесійні, групові інтереси і доки не осягнемо святої ідеї національної єдності, не будемо сильними; доки не збагнемо, що мусимо стати на ноги самі, доки не перестанемо сподіватися на іноземного "дядечка", котрий нам допоможе, не будемо з іншими й рівними і не зживемо загніждженого і заглибленого в нас комплексу рабства. Раб перестає бути рабом не через мрії про свободу, а через віру в свою людську повновартісність - цей історичний урок треба пізнати і засвоїти передусім. ............ |