Реферат

на тему:

«Україна і Туреччина: розвиток відносин від давнини до сучасності»

Вступ

Україна й Туреччина – сусідні держави, які межують через Чорне море. Ще з давніх часів між ними існували взаємозв’язки, які мали різний характер: як дружні та взаємовигідні стосунки, так і певні протиріччя і боротьба.

Історичний шлях України й Туреччини відмічений тісними зв’язками та взаємовпливами, що почалися з доісторичного періоду, продовжені в тюрксько-слов`янських контактах раннього Середньовіччя, спільним історичним минулим часів Османської імперії. Їх історія, культура, економіка та політик повсякчас перетиналися та впливали одна на одну.

Між Україною й Туреччиною і в минулому існували різні контакти, відтак наші народи мали можливість пізнавати один одного та підтримувати взаємини. Ці міждержавні стосунки мали велике значення в минулому, а тепер тим більше, адже Україна – молода держава, і їй необхідно встановлювати та підтримувати стосунки з різними країнами світу, а особливо з сусідніми державами. Вивчаючи та досліджуючи історію відносин наших двох країн, можна дізнатися багато чого нового й цікавого та зробити для себе певні висновки.

1. Протурецька орієнтація XVI–XVIII ст. в Україні та міжнародні відносини

Турецький фактор виникає одночасно з оформленням Запорозької Січі як нового елемента військово-політичних реалій, що встановився на степовому кордоні між Європою та Азією в середині XVI ст. Геополітичне становище Запорозької Січі (зокрема, її розташування між Литвою і Кримським ханством) вимагало встановлення відносин між Січчю і Портою.

1553 р. творець Запорозької Січі князь Дмитро Вишневецький здійснив подорож до столиці Османської імперії, де його дуже добре прийняли. Мабуть, через невиконання певних узятих на себе зобов’язань і серії нападів на турецькі володіння на Дніпрі та Чорноморському узбережжі він був скараний смертю в тому ж Стамбулі через 10 р. Тобто, початки протурецької орієнтації в українській політиці виникли ще у 50-х рр. XVI ст. Турецька документація про візит Вишневецького до Стамбулу не віднайдена.

Наприкінці XVI ст. відбулося загострення релігійної ситуації у зв’язку з наступом контрреформації на православну церкву. Після запровадження церковної (Берестейської) унії протурецькі тенденції в українському суспільстві охопили як міщанство, патріотично і антипольськи налаштоване, так і частину церковної ієрархії. Центр, до якого належала українська церква, знаходився у Стамбулі (Константинопольський патріархат). Є дані про те, що звідти і з Афонського монастиря в Україну йшли послання, в яких говорилося про релігійну терпимість в Османській імперії по відношенню до православного віросповідання. Відомий український полеміст Іван Вишенський у своїх висловлюваннях говорив, що для православної віри полон – латинський, а не турецький. Водночас для Османської імперії поширення в Україні унії означало б зміцнення позиції папства, традиційного ворога Стамбулу.

У творах полемічної літератури звучить постійний рефрен: під турками-мусульманами православним християнам живеться краще, ніж під поляками-католиками. Мелетій Смотрицький 1610 р. пише: «Краще церкві жити під турецьким паном, аніж тілом і душею служити папі.»

За українсько-польського національно-релігійного антагонізму ідеї політичного опертя на Туреччину набули значного поширення. ............