УКРАЇНА В ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ
ПЛАН
1. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ
2. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ
3. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АКЦІЇ УРСР
4. СТАН НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ
5. ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ
Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об'єднання українських земель.
Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції - СРСР, США, Великобританії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридичне закріплювало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі в 1939-1941р.р.
Але це не влаштовувало Великобританію та США.
26 листопада 1944 р. перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Враховуючи віковічне прагнення українців до возз'єднання, чехословацький уряд погодився підписати договір із СРСР про злиття Закарпатської України з Радянською Україною. Це сталося 29 червня 1945 р. Після цього компартія Закарпаття була включена до складу КП(б)У.
З0 червня 1945 р., виступаючи на VII сесії Верховної Ради УРСР, М.Хрущов заявив, що український народ вперше возз'єднався в єдиній Українській державі.
Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.
Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Польща, Чехословач-чина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в міжнародних актах згоду змінити свої кордони на користь Радянського Союзу.
Нове розмежування кордонів супроводжувалося переміщенням великої кількості населення. Це пояснювалось як бажанням народів проживати в рамках власних державних утворень, так і етнічним протистоянням, що виникло у зв'язку з тривалим періодом національного та духовного гноблення українців.
Із Галичини, Волині, Рівненщини в 1944—1946 р.р. до Польщі переселилося майже мільйон чоловік польського населення. У ті ж роки з Польщі до України переїхало 520 тис. українців. З метою недопущення можливих проявів «буржуазного націоналізму» значна частина українців з Польщі направлялась не до близьких Їм західних, а до зрусифікованих південних та східних областей.
Польська влада, зі свого боку, вдавалася до жорстоких санкцій проти українців, які залишились на її теренах і переселятись до України не бажали.
Найбільшою антиукраїнського акцією, здійсненою польськими властями, була проведена у квітні-травні 1947 р. операція «Вісла». В ході Її українці, що проживали у прикордонних з УРСР районах, були переселені на захід і північ Польщі, їхнє майно конфісковане, а на кордоні з Радянською Україною утворено так звану “санітарну зону”.
Під прикриттям необхідності ліквідації на цих територіях залишків формувань УПА, польське комуністичне керівництво виселило українців з традиційно обжитих ними земель та розселило фактично по всій Польщі.
З 28 квітня 1947 р. ............