УКРАЇНА В ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ

ПЛАН

1.   ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ

2.   ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ

3.   ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АКЦІЇ УРСР

4.   СТАН НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ВТРАТИ РЕСПУБЛІКИ У ВІЙНІ

5.   ДЕМІЛІТАРИЗАЦІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗМІНИ

Одним із важливих історичних на­слідків перемоги над фашистською Ні­меччиною та її союзниками було завер­шення об'єднання українських земель.

Питання про повоєнні кордони Ук­раїни постало ще на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) кон­ференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції - СРСР, США, Великобританії. Радянське ке­рівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єд­нання українських земель у складі УРСР і юридичне закріплювало вход­ження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі в 1939-1941р.р.

Але це не влаштовувало Великобри­танію та США.

26 листопада 1944 р. перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв Мані­фест про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Враховуючи віковічне прагнен­ня українців до возз'єднання, чехосло­вацький уряд погодився підписати до­говір із СРСР про злиття Закарпатської України з Радянською Україною. Це сталося 29 червня 1945 р. Після цього компартія Закарпаття була включена до складу КП(б)У.

З0 червня 1945 р., виступаючи на VII сесії Верховної Ради УРСР, М.Хрущов заявив, що український народ впер­ше возз'єднався в єдиній Українській державі.

Заключним актом повоєнного врегу­лювання кордонів України стало під­писання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 черв­ня 1940 р.

Таким чином, після закінчення вій­ни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Польща, Чехословач-чина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в між­народних актах згоду змінити свої кор­дони на користь Радянського Союзу.

Нове розмежування кордонів супро­воджувалося переміщенням великої кількості населення. Це пояснювалось як бажанням народів проживати в рамках власних державних утворень, так і етнічним протистоянням, що ви­никло у зв'язку з тривалим періодом національного та духовного гноблен­ня українців.

Із Галичини, Волині, Рівненщини в 1944—1946 р.р. до Польщі переселило­ся майже мільйон чоловік польського населення. У ті ж роки з Польщі до України переїхало 520 тис. українців. З метою недопущення можливих про­явів «буржуазного націоналізму» знач­на частина українців з Польщі на­правлялась не до близьких Їм захід­них, а до зрусифікованих південних та східних областей.

Польська влада, зі свого боку, вдава­лася до жорстоких санкцій проти ук­раїнців, які залишились на її теренах і переселятись до України не бажали.

Найбільшою антиукраїнського ак­цією, здійсненою польськими властя­ми, була проведена у квітні-травні 1947 р. операція «Вісла». В ході Її ук­раїнці, що проживали у прикордонних з УРСР районах, були переселені на захід і північ Польщі, їхнє майно кон­фісковане, а на кордоні з Радянською Україною утворено так звану “санітар­ну зону”.

Під прикриттям необхідності лікві­дації на цих територіях залишків фор­мувань УПА, польське комуністичне керівництво виселило українців з тра­диційно обжитих ними земель та роз­селило фактично по всій Польщі.

З 28 квітня 1947 р. ............