Реферат з історії України
Україна в 1943 році
ПЛАН
1. Початок вигнання окупантів з України.
2. Втрати радянських військ.
3. Визволення Києва.
4. Боротьба з ворогом в тилу.
5. Внесок українців у перемогу над нацизмом.
1. Початок вигнання окупантів з України
З виходом німецької армії у межиріччя Дону й Волги почалася велика Сталінградська битва - (17 липня 1942 - 2 лютого 1943 року). Перемога в ній відіграла важливу роль у корінному переломі війни. Розпочався контрнаступ радянських військ по всій лінії радянсько-німецького фронту. Створилися умови для вигнання загарбників з України. 18 грудня 1942 р. були визволені перші українські села Півнівка, Морозівка, Микільське Ворошиловградської області.
З серпня 1943 p., після перемоги на Курській дузі, продовжився контрнаступ радянських військ. Війська Воронезького і Степового фронтів успішно провели Бєлгородсько-Харківську операцію. Вони оточили місто з трьох боків і в ніч на 23 серпня 1943 р. почали його штурм. Харків було визволено. Долаючи впертий опір противника, війська Центрального фронту форсували Десну і 21 вересня визволили Чернігів, а частини Степового фронту 23 вересня вибили німців з Полтави. Жорстокі бої розгорнулися в Донбасі. Німецькі війська створили сильну оборону по річці Міус. У серпні 1943 р. почався штурм цієї оборони радянськими військами. Після важких боїв Червона армія 8 вересня вигнала ворога з обласного центру Сталіно (Донецьк), а у вересні завершила очищення від нього Донбасу. Визволивши сільськогосподарські райони Лівобережної України і промисловий комплекс Донбасу, в другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кілометровому фронті. Почалася битва за Дніпро, що йшла з серпня по грудень 1943 р.
2. Втрати радянських військ
Сталінський авторитаризм з його принципом абсолютної підлеглості вищій інстанції та безумовного виконання навіть безглуздих наказів мав своїм підґрунтям зневагу до людського життя. Відомий радянський воєначальник, генерал армії М. Лященко свідчив: «Справді, в тій війні було багато смертей, нічим не виправданих. Зустрічалися воєначальники і командири, які прагнули досягти успіху за будь-якої ціни». Верховне (і не лише верховне) командування Радянської армії майже неприховано сповідувало цинічне гасло, покладаючись на «безмежні» (?!) людські ресурси СРСР. У складі наступаючих частин діяли так звані «польові військкомати», які мобілізовували до Діючої армії усіх, здатних тримати зброю, навіть 16-17-річних юнаків. Останніх, до речі, мобілізували тоді в Україні до чверті мільйона.
Нерідко їх, ще не навчених, не обмундированих й часто неозброєних, кидали у бій як «гарматне м'ясо» - нехай, мовляв, «спокутують кров'ю ганьбу перебування в окупації». Часто таку «живу силу» без артилерійської підготовки, прикриття з повітря, танкової підтримки, але «під прикриттям» з тилу «загороджувальних загонів» - кидали на добре укріплені позиції вермахту. Наслідком були величезні людські втрати. Протягом січня 1943 р. - жовтня 1944 р. під час однієї оборонної та 11 наступальних операцій загальні втрати Червоної армії становили 3 млн. 492 тис. бійців і офіцерів, при цьому середньодобові втрати становили 67 тис. ............