Часть полного текста документа: КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни "Історія України" Центральна Рада і пролетаріат України. по спеціальності : Менеджмент у виробничій сфері по розділу учбового плану : Історія України викладач, консультант : Савченко Г.П. План 1. Робітничій клас України в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. 2. Русіфікація пролетаріату напередодні революції 1905-1907 рр. 3. Українська соціал-демократична робітнича партія. 4. Український національний рух і чорносотенці. 5. У роки Першої світової війни. 6. 1917 рік. Українська Центральна Рада. 7. Центральня Рада і пролетаріат 8. Українські соціал-демократи 9. Українська автономія з точки зору більшовиків 10. Деякі висновки Кінець XIX - початок XX ст. знаменував початок якісно нового періоду в історії українського народу, а отже, й його робатничого класу. Канадський историк українського походження І.Лисяк-Рудницький, маючи на увазі появу нових факторів, що зумовлювали дальший розвиток процесу формування української нації, справедливо охарактеризував його як модерністичну добу. Остання мала ряд притаманних їй особливостей, зокрема, зменшення впливу на згаданий процес економічних і соціальних аспектів. Справа в тому, що швидкий індустріальний розвиток регіону здійснювався під контролем іноземного та ро- сійського капіталу і не спричинив швидкого становлення національного пролетаріату. Робітничий клас тут був переважно російським або зрусифікованим. Згідно з переписом 1897 р. на кінець XIX ст. 93 % росіян, які працювали на підприємствах України, становили робітники трьох важливих промислових районів: Степової України (Катеринославська, Таврійська, Херсонська губернії), Харківщини та Київщини. На Правобережній Україні; в пореформений період на промислових підприємствах росіяни становили лише 6 % від прибулих з інших регіонів імперії. Значно більшу частку тут мали поляки, білоруси, литовці, німці та ін. Дані перепису, інші документи свадчать про переважання росіян серед робітників, зайнятих на великих заводах і фабриках України. Значна частина російського пролетаріату працювала в Степовій Україні, де були розвинуті гірнича і гірничо-заводська промисловість, капіталістичне сільське господарство. Росіяни прибували також у Харківську та Київську губернії, однак тут їм не належало переважаючих позицій у сфері кваліфікованої праці. Серед прибулих росіяни займали одне з останніх місць на Волині, Поділлі, Чернігівщині та Полтавщині. Як вважав відомий дореволюційний дослідник робітничого класу України М. Порш, кількість робітників з інших регіонів імперії "то піднімається, то падає в залежності від становища народного господарства в поодиноких краях України. Краї і губернії більш промислові і торгові, а до того ще й з розвиненим капіталістичним сільським господарством, натурально, потребують більш зайшлого робітництва, ваблячи його до себе ліпшою заробітною платою і взагалі ліпшими умовами праці. Навпаки, краі і губернії, вадсталі з промислового і торгового погляду, з дрібноселянським сільським господарством вимагають такого зайшлого робітництва, порівнюючи, дуже мало". Бурхливе зростання промисловості в 70-90-х роках XIX ст. позначилося не тільки на кількості росіян, які стали працювати на заводах і фабриках України, а й на місці та способі їх проживання у регіонах краю. В багатьох районах калькість російських робітників зростала навіть швидше, ніж місцевого населення. ............ |