Вступ

Торгівля людьми – одна з найбільш актуальних проблем сучасності. Жертвами сучасних форм рабства в усьому світі щорічно стають мільйони людей. Окрім економічних причин, які змушують шукати роботу за кордоном або в різних регіонах своєї країни, важливими факторами, що сприяють торгівлі людьми, є відсутність достовірної інформації про можливості працевлаштування, незнання своїх прав. Таким чином, великого значення набуває повне й відповідальне інформування суспільства про цю серйозну проблему як один із найнебезпечніших злочинів проти особистості. Ключову роль у цьому процесі відіграють ЗМІ. Говорячи про організацію боротьби з торгівлею людьми, перш за все необхідно зазначити, що майже кожна країна має в своєму кримінальному законодавстві юридичні норми, у відповідності з якими настає кримінальна відповідальність за торгівлю людьми.

Уперше про торгівлю людьми як про глобальну проблему було заявлено на початку ХХ століття. Тоді ж виникла потреба напрацювання системних підходів до боротьби із цим явищем. Ряд важливих міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з работоргівлею, було прийнято у першій половині ХХ століття.

Потрібно зазначити, що дана проблема є актуальною на сьогоднішній день не тільки в Україні,а й в усьому світі. Тому, в даній роботі я намагалася висвітлити усі аспекти даної проблематики, користаючись при цьому різноманітними методами пізнання,а саме: аналізу та синтезу, історизму, порівняльним методом. Використовувала різноманітні інформаційні джерела, але основною опорою даної роботи є наукові статті та нормативно-правові акти як міжнародного та національного законодавства.

Застосування кримінально-правової норми – торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини

Враховуючи небезпеку транснаціональної торгівлі людьми за сучасних умов, Україною вживаються заходи щодо протидії цьому протиправному міжнародному явищу. Так, на виконання основних положень Конвенції ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю [3], яка доповнюється Протоколом “Про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї” [4], чинним законодавством торгівлю людьми визначено як суспільне небезпечне діяння, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

У Кримінальному кодексі України 2001р. (далі – КК) кримінально-правова норма, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини, на відміну від попереднього КК, розміщена не в розділі “Злочини проти життя та здоров’я особи”, а в розділі “Злочини проти волі, честі та гідності особи”. У статті 149 КК України дається принципово нове визначення цього суспільно небезпечного діяння, що розкривається як продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці [14].

Такий підхід обумовлювався як змінами в соціально-економічному житті суспільства, що викликали появу нових суспільно небезпечних проявів, кримінально-правова заборона яких була відсутня, так і труднощами в застосуванні згідно реаліями сьогодення норми, яка діяла на той час.

Проте, визначення торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини, дане в диспозиції ст. ............