Типологія характерів
Досвід перших двох десятиліть життя сприяє поступовій появі в людини характерних способів мислення, відчування й поводження. Кожний дорослий чоловік або жінка здобувають особливе сполучення рис характеру, унікальний стиль життя. У психоаналітичних теоріях особистості, однак, на відміну від теорій психопатології є схильність до розгляду розповсюджених структур. Тому різні теоретичні погляди, представлені в цій роботі, стосуються головним чином типів характерологічної структури.
Теоретичні розробки Адлера
Адлер, на зразок ортодоксальних теоретиків, підкреслює важливість раннього дитинства у формуванні характеру. Індивідуальний «стиль життя» визначається, до п'яти років. Основа установок залишається незмінної, хоча їхнє вираження в наступному житті часто зовсім змінюється. У поясненні розвитку особистості навчання Адлера, однак, істотно відрізняється від позиції Фрейда. Замість сексуального компонента Адлер підкреслює універсальність почуття неповноцінності. Дитина, будучи безпомічною, неминуче вважає себе нижчим в оточенні дорослих. Батьки, що зневажають дитину, що висміюють або проявляють недолік ніжності з ним, часто акцентують переживання дитини підпорядкованості. Мати грає особливо важливу роль у цьому процесі, тому що легковажне відношення до дитини, потурання всім бажанням і утрудняють придбання соціальних навичок. Структура родини теж може сприяти інтенсифікації почуття неповноцінності: єдина дитина стає об'єктом ненормальної значимості й вона присвячує залишок життя марним зусиллям відновити втрачену позицію. Старша дитина, коли перестає бути єдиним, часто настільки збентежений втратою впливу, що надалі не може належною мірою використовувати свої здатності; друга дитина живе під тінню старшого й намагається його надолужити, самий молодший може відчувати страх при суперництві. Крім того, є морфологічно й функціонально неповноцінні органи, які збільшують картину. З метою подолання почуття малоцінності людина прагне бути сильною і могутньої. Спроба знаходження переваги в якості «зробленої людини» здійснюється з опорою на «напрямні фікції», які служать організації досвіду, що сприяє досягненню цілей. Самі мети, у широкому змісті, персоніфікують безпеку й адаптацію. Результат прагнення до переваги буває успішним за умови, що людина керується засадами, що відповідають реальності. Дуже часто, однак, компенсаторні спроби приведуть до непрактичних цілей і в кінцевому рахунку до неврозів. Пошук сильної позиції детермінує всі дії людини, його розвиток і має як наслідок засвоєння уніфікованого способу реагування на оточення.
Характер тоді можна визначити як індивідуальний однаковий спосіб поводження в ситуаціях на шляху до наміченої мети. Крім прямої боротьби за владу іноді застосовується інший підхід. Це втеча у хворобу. Людина може домагатися панування й змушувати інших пристосовуватися до своїх вимог шляхом демонстрації безпорадності. Неповноцінність органів теж приводить до двох типів реагування. Перший тип складається в заміні неповноцінного органа іншим, як у випадку розвитку в сліпого гострого слуху. Другий тип реагування представляє тривалу концентрацію на неповноцінному органі, що приводить до подолання неадекватності. ............