Терапія психічних захворювань
Психіатрія в порівнянні з іншими медичними спеціальностями пізніше встала на шлях активного лікування стосовних до неї хвороб. Протягом багатьох десятиліть лікарська допомога хворим із психічними розладами обмежувалася призначенням снотворних, заспокійливих і загально-зміцнювальних засобів, що роблять симптоматичну дію на ті або інші прояви щиросердечного захворювання. Велике значення надавалося психотерапії, заходам гігієнічного характеру, дотриманню хворими правильного режиму дня, розвагам і раціональним заняттям працею, релігійним обрядам. Але й даний набір оздоровчих заходів підтримував у хворих, їхніх родичах і лікарях-психіатрах дух оптимізму. Із цього приводу С. С. Корсаків у посібнику із психіатрії писав: "Останнє сторіччя з переконливістю показало, що психічні хвороби, так само як і хвороби інших категорій, які треба лікувати й вони виліковні. Щодо цього між ними й іншими хворобами немає різниці". Важливе значення мало ту обставину, що психіатр з'являвся перед хворим як матеріальне втілення тієї соціальної підтримки, що суспільство надавало страждаючій людині.
Перші спроби активного терапевтичного впливу на розлади психічної діяльності носили емпіричний характер. Ще задовго до початку розвитку психіатрії як науки багато лікарів спостерігали, здавалося б, парадоксальний факт, що пізніше французький психіатр Анрі Барюк позначив як соматопсихічне балансування. Він полягає в, що нерідко важкі потрясіння й тілесні захворювання, що представляють небезпеку для життя суб'єкта, благотворно впливають на перебіг психічної хвороби. Це давало найбільш активним і сміливим психіатрам надію знайти спосіб надання ефективної допомоги психічно хворим за допомогою так званих "шокових" методів лікування. Серед них найбільш удалим виявився метод лікування важкого психічного захворювання сифілітичної етіології - прогресивного паралічу щепленнями малярії, запропонований австрійським психіатром Юлиусом Вагнер фон Яуреггом (1857-1940). Він дозволив не тільки різко скоротити смертність від цього захворювання, що раніше вважалося невиліковним, але й призупинити процес швидкого розпаду психічної діяльності хворого й наростання слабоумства. Успішним виявився метод лікування шизофренії інсуліном у дозах, що викликають у хворого кому, що також був запропонований в Австрії лікарем М. Закелем (1900-1957). Слідом за ним з'явилися методи коматозної терапії психічних захворювань за допомогою фармакологічних препаратів, здатних при швидкому внутрішньовенному введенні викликати у хворого епілептичний припадок. Особливо велике поширення одержала електротерапія, при якій припадок викликається пропущенням електричного струму через електроди, що розташовуються на шкірі черепи однієї або двох скроневих областей. Ці методи виявилися ефективними при лікуванні параноїдних, депресивних станів, й деяких інших форм психічних порушень, при яких раніше застосовувалися лише симптоматичні види лікування.
Застосування "шокових" методів лікування зажадало від психіатрів підвищеної уваги до соматичного обстеження хворих і створення у відділеннях психіатричних лікарень особливої обстановки, що наблизила їх до обстановки соматичної лікарні. ............
