Зміст
Вступ
Розділ 1. Специфіка концепції «епічного театру» Бертольта Брехта
Розділ 2. Принципи «епічного театру» у п’єсі Брехта «Матуся Кураж та її діти»
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Бертольт Брехт вірить у «мирні можливості для возз'єднання німецьких земель, мирні і вільні». У 1956 році ця теза була не дуже популярною в світі, розколотому на два непримиренних блоки. Але Брехт, як і завжди, говорив те, що йому підказувало серце. Для нього найвищим виявом гуманізму було безумовне визнання права людини і права народу на таке життя, якого вони прагнуть.
14 серпня 1956 року Брехт помер. На його могилі немає пишних постаментів — лише надгробна плита, де викарбувано: «Вегtolt Вгеcht». І ці два слова вже ніхто не може викреслити з історії світової літератури.
Бертольт Брехт найбільший представник німецької літератури ХХ століття, художник великого й малого таланту. Його перу належать п’єси, вірші, новели. Він театральний діяч, режисер і теоретик мистецтва соціального реалізму. П’єси Брехта, дійсно новаторські дивлячись на їх зміст і форму, обійшли театри багатьох країн світу, і усюди знаходили признання у найширших колах глядачів.
Що до іноземних мислителів, то С. Каффнер у «Драматургії першої половини ХХ ст.» зробив висновок, що Бертольт Брехт «…починаючи вже з його перших театральних рецензій, віршів та п`єс, завжди супроводжувався різкою полемікою, його творчість була приводом для гострих естетичних дискусій та ідейно-політичної боротьби. Так було в Мюнхені та Берліні у 20-х — на початку 30-х років, так було і в період його перебування в еміграції, й після повернення на батьківщину [7, с.210].
Під впливом подій, які були відмічені навесні 1918 року, коли Брехт мусив піти до армії й стати санітаром в аугсбурзькому військовому шпиталі, була написана "Легенда про мертвого солдата" у якій він описав свої враження від «м’ясорубки» гвинтиком якої самому довелося стати, п’єса була сповнена нещадного сарказму, спрямованого проти німецького мілітаризму.
Розчарування в революційних силах німецького народу відображено у його творчості, зокрема в драмі «Бій барабанів серед ночі (1919)». 29 вересня 1922 р. ім'я Б. Брехта стало відомим усій Німеччині: цього дня відбулася прем'єра п'єси «Бій барабанів серед ночі», а 24-річний драматург отримав літературну премію імені Клейста. Незважаючи на безсумнівний тріумф у світі мистецтва, буржуазна публіка не сприйняла завзятого молодого письменника. У листопаді 1923 р. під час гітлерівського путчу в Мюнхені його ім'я було занесене до чорного списку осіб, які знаходилися під особливим наглядом цензури. У своїй статті «Бертольд Брехт» Л. Фейхтвангер помічає, що ці ранні п`єси («Барабанний бій у ночі», «Ваал»), написані «дикою, міцною, кольоровою мовою, не вичитаною з книг, а підслуханою з вуст народних», були вільні від патетичної декламації і звичайних для експресіоністичної драми [9, с.752].
У кінці 20-х – на початку 30-х років Брехт створив серію «повчальних п’єс», продовжуючи найкращі традиції робочого театру і призначених для агітації і пропаганди передових ідей. До них відносяться «Баденська повчальна п’єса», «Найвища міра», «Хлопчик, говоривший «так»» та інші. Найбільш вдалі з них – «Свята Іоанна скотобоєнь» та інсценізація горьківської «Мати».
У 1926 г. ............