Реферат з основ демократії
Сутність, різновиди і перспективи класичної демократії
Тисячоліттями вимірюється інтерес науки і людської спільноти до проблеми демократії. На шляху її розвитку і поглиблення людство зробило гігантські кроки. Проте демократія залишається предметом дедалі зростаючого інтересу вчених, політиків, громадян і в третьому тисячолітті. Особливо гостро ця проблема постала перед державами, в тому числі й Україною, які здійснюють модернізацію суспільства, перехід від авторитарно-бюрократичпих режимів до ефективних форм демократії. Це потужний стимул для наукових пошуків і визначення практичних інструментів демократичного перетворення суспільства. Необхідні неординарні зусилля вчених і політиків, щоб демократія в Україні стала реальністю, невід'ємним атрибутом суспільного розвитку.
Палкі заклики до демократичних перетворень суспільства лунають сьогодні як закляття, а слово «демократія» сприймається як аксіоматичне поняття. На жаль, людство досі не виробило єдиної теорії демократії. Це поняття належить до найбільш диференційованих і невизначених у сучасній політичній теорії. Відомий американський політолог Роберт Даль пише, що після стількох століть роздумів про політику теорія демократії продовжує залишатися досить непереконливою незалежно від того, розглядати її як етичну теорію чи як спробу описати реальний світ.
Тому перш ніж оперувати цим поняттям, треба максимально адекватно пояснити, що таке демократія.
Етимологія слова «демократія», тобто основне значення, походження й тлумачення, широко відома - народовладдя, коли джерелом влади визнається народ, якому вона повинна належати. Народовладдя в державі засноване на певній системі цінностей, свободі, рівності, суверенітеті народу, правах людини тощо.
В історичних дослідженнях слово «демократія» вперше згадується у працях Фукідіда, предметом дослідження якого був еллінський поліс. Державний устрій Періклових Афін для Фукідіда - ідеальна політія, а Перікл є нібито втіленням цієї ідеальної політії, де кожен громадянин рівний перед законом, а у політичному житті панує «аристократія духу». Періклу, вважають дослідники, належать такі слова: «Ми називаємо себе демократією, оскільки наше управління перебуває в руках багатьох, а не кількох». Водночас, за Фукідідом, істинна демократія потребує вождя, якому народ вірить.
Державний устрій у Сократових «Законах», як зазначав Арістотель, не схожий ні на демократію, ні на олігархію, а посідає проміжне місце і має назву політії. До її складу входять тільки ті, хто наділений правом носити зброю. Коли законодавець вважає, що така форма устрою найпридатніша для найбільшого усуспільнення, то, мабуть, він не помиляється. Політія у «Законах» Сократа не містить складників, а тільки ознаки олігархії та демократії, причому остання схиляється теж у бік олігархії. Це зрозуміло з того, як утворюються державні інституції. Те, що посадові особи визначаються за жеребом з обраних, робить цей спосіб схожим на демократію та олігархію. Однак ті, що тільки багаті громадяни зобов'язані брати участь у народному зібранні, призначати урядовців і провадити державні справи, а решта громадян позбавлена цього, уподібнює таку форму правління до олігархії. ............
