Історіографія ОУН

1. УКРЇНСЬКА НАЦІОНАЛІСТИЧНА ІСТОРІОГРАФІЯ

Українська націоналістична історіографічна думка – це в основному безпосередні учасники руху опору на Західноукраїнських землях, які опинилися в еміграції через переслідування у СРСР та Польщі. До них також наближається частина довоєнних емігрантів з України, але ця частина діаспори значно менше політизована і стриманіше відноситься до подій в Україні в середині ХХ століття. Серед представників цієї групи можна виділити декілька течій, що часто конфліктують між собою:

- учасники або прихильники ОУН-Б, вояки УПА, члени про бандерівських формувань та організацій, більша частина представників УГКЦ закордоном тощо;

- учасники або прихильники ОУН-М та профашиські формування, частково;

- представники інших націоналістичних українських груп у вигнані.

Але у оцінці подій великих розбіжностей неіснує, окрім взаємного обвинуваченя діячів ОУН-Б (Р) та ОУН-М в бородьбі та методах досягнення своїх цілей. Хоч й треба зауважити, що до створення та діяльності ОУН, як єдиної організації до її розколу, якихось особливо різних підходів то історії немає, крім місця в ній Бандери чи Мельника з їхніми поплічниками.[1]

До переваг цього напрямку історичного розвитку слід віднести можливість вільних досліджень і поширення науково-практичних знань, в першу чергу – у вигляді різних видань. Окрім цього факти та спогади безпосередніх учасників цієї боротьби.

Вадами слід назвати обмеженість світогляду і намагання представити емігрантську частину українців як “весь український народ”, який беззастережно підтримує своїх ідейних провідників. У 80-ті роки в цій галузі виникає особливий настрій розчарування і з’являються публіцистичні роботи, що розгядають зрив національно-визвольного руху під іншим кутом - як трагедію, що розколола українців, а не з’єднала їх.

Проте ця школа стоїть на початку історичного аналізу подій початку визвольного руху, а його слід віднести ще до часів, коли формувалася ОУН. В пропагандистських роботах публіцистів-підпільників розроблялись в основному проблеми історичного підгрунття, його витоків та історичних паралелей. Роботи цього часу є переважно невеликими за обсягом, що викликано в першу чергу обмеженими можливостями виробництва та самим характером – необхідністю стисло і переконливо подати пропагандистський матеріал, як, наприклад, “Націоналізм” Дмитра Донцова[2], або деякі твори неофіційного ідеолога ОУН-Б П.Полтави[3], чи одного з учасників становлення та розвитку ОУН в цілому Петра Мірчука[4]. Одною з таких робіт є і робота головнокомандувача УПА Р.Шухевича (Т.Чупринки, Тур, Р.Лазовський, Чернець, Туча, С.Щука, Дзвін) “До генези Української Головної Визвольної Ради”. Такі роботи виходять з таких положень:

- Констатація нового періоду розвитку національної ідеї на Україні;

- Постійне зростання революційної боротьби в Україні;

- Використання світової війни для досягнення мети – Самостійної Соборної Держави;

- Вихід визвольного руху за межі вузьконаціонального і підхід до ОУН як до провідника усіх поневолених народів.

Але в основі націоналістично-історіографічного екскурсу створення ОУН предували праці так званих фундаменталістів: Степан Бандера „Преспектив Української Революції”, Олег Баган „Націоналізм і націоналістичний рух. ............