Зміст

 

Вступ

Розділ 1 Творчість давньогрецьких письменників

1.1 Висміювання життя простолюду та показної мудрості у творах Феокрита та Лукіана

1.2 Творчість Езопа – раба, мудрішого за вільних та вищого за красенів

1.3 Арістофан за мир у світі

Розділ 2 Римські майстри слова жартують

2.1 Творчість комедіографів Риму – Плавта та Теренція

2.2 Федр та його творчість

Розділ 3 Тонкий гумор латинських фразеологізмів

Висновки

Список використаних джерел

 

Вступ

Звертаючись до скарбниці стародавньої мудрості, тобто до античної літератури, ми перш за все бачимо, що в її центрі перебуває людина. І хоч дехто вважає, що зрозуміти поведінку та душу особистості прадавніх часів, чужодальніх країн неможливо, я схиляюсь до думки, що людина, її внутрішня сутність не змінюється. Це можна доказати, дослідивши праці античних поетів та письменників, крилаті вислови стародавніх мудреців, які сміливо висміюють людські вади, а також порівнявши особистість минувшини з сучасною людиною, її внутрішнім світом, відношенням до навколишнього, визначивши основні якості.

Отож, над ким найчастіше жартують стародавні майстри слова? Хто їх цікавить в першу чергу? Це – людина. Різних авторів, які творили в Римі чи Греції, хвилювали якісь окремі риси людей, адже суспільна та економічна ситуація в країнах була різною, однак усі вони сходяться на одному – міжособистісних відносинах та майстерності їх чітко виділити, висміяти, щоб показати людям їх же самих зі сторони.

Для дослідження теми «Стародавні жартують» варто звернутись до творчості давньогрецьких письменників Феокрита, Лукіана, байкаря Езопа та комедіографа Арістофана, римських комедіографів Плавта та Теренція, байкаря Федра, а також до влучних фразеологізмів стародавніх часів.

Отже, це і буде завданням реферату. Його метою є визначення основних людських вад, над якими жартують майстри слова минувшини.

Актуальність роботи виявляється в тому, що, дізнавшись про недоліки як у людині давніх часів, так і в цілому суспільстві тих віків, ми можемо провести паралель із сьогоденням; визначити для себе чужі помилки та намагатися їх надалі не повторювати; в цілому – багато почерпнути із вічного джерела древньої мудрості.

Розділ 1 Творчість давньогрецьких письменників   1.1 Висміювання життя простолюду та показної мудрості у творах Феокрита та Лукіана

Давньогрецький поет Феокріт (бл. 310 – 250 рр. до н.е.) писав сільські ідилії про принади життя волопасів. Йому належать тридцять ідилій. З них 22 вважають достовірно написаними Фекорітом. Вони осяяні ласкавою посмішкою поета. З м’яким гумором він пише про «маленьку людину», переважно про пастухів і рибалок.

Є у Феокріта ідилії, в яких він відтворює правдиві картинки життя і характери. Його селюки – люди простодушні, інколи грубі, та завжди щирі. Проте писав Феокріт також ідилії маскарадоподібні, в яких зображав себе і своїх друзів-поетів у вигляді пастухів. Пастухи змагаються, співаючи пісень – чия краща. Переможець отримує приз. На ці ідилії нарікали найчастіше як на штучні.

Деякі ідилії Феокріт писав, здається, жартуючи «на парі». Він зробив відомого всім у Греції за «Одіссеєю» страшного людожера циклопа Поліфема ніжним, закоханим, сентиментальним. ............