Реферат на тему:
Становлення української інтелігенції.
Важко всебічно осмислити виникнення й поширення на Україні, як і в усій Європі XIX ст., нових ідей, не зупинившись на появі нової категорії людей, які ці ідеї народжували. У Східній Європі цих "нових людей" називали інтелігенцією - слово, що з’явилось спочатку в Росії, а згодом і в усій Східній Європі, слово "інтелігенція" у широкому розумінні означало тих порівняно небагатьох, що мали вищу освіту. Але у вужчому й історично вагомішому значенні під інтелігенцією малися на увазі люди, які з ідеологічних переконань присвятили себе покращенню культурного, соціального і політичного становища мас, тобто селянства.
Інтелігенція — це соціальний прошарок населення професійно занятий розумовою працею, розвитком та поширенням культури та освіти у суспільстві.
Ще в XVIII в. одержали правове оформлення прошарки міських станів, що не вміщалися в основні рамки феодальних станів. У "Наказі" Катерини II говорилося про "середній рід" людей, що "вправляються в ремеслах, у торгівлі, у мистецтвах і науках". Саме у XVIII ст. абсолютистська централізована російська держава, особливо за часів Петра І і Катерини II, вперше звернула увагу на цілеспрямоване відтворення кадрів інтелігенції. Підготовка інтелектуальних кадрів стала об'єктом соціальної політики. Цей процес вийшов з-під тотальної опіки церкви. Головними постачальними верствами інтелігенції стали шляхта, козацька старшина, дворянство. Однак для української інтелігенції XVIII ст. традиційно вважається нещасливим. Саме в цей час відбулася майже повна її русифікація.
Водночас прискорився процес "одержавлення" інтелігенції, підпорядкування її діяльності інтересам і вимогам держави. Одна з головних ознак цієї епохи збільшення чисельності інтелігенції, урізноманітнення її професійних функцій, збільшення реєстру її інтелектуальних професій. Протягом XVIII ст. був зроблений ще один важливий крок у розвитку інтелігенції - вона почала відокремлюватися в специфічну соціальну верству. З'явились окремі особи, які пов'язували своє існування виключно з інтелектуальною працею, для яких вона ставала єдиним засобом заробітку, особистої кар'єри-тощо. Вони відривалися від своїх станів, класів і в цьому значенні "декласувались", формували нову, окрему соціальну верству.
Тривало формування національної інтелігенції. На відміну від попередніх часів вона у першій половині XIX ст. дістала окремий соціальний статус, розширилися соціальні джерела її формування, підвищився інтелектуальний рівень. У межах Російської держави місце інтелігенції в соціальній структурі суспільства визначало Положення про міста 1785 р. Згідно з ним вона звільнялася від тілесних покарань, мала право на володіння фабриками, заводами, могла в третьому поколінні клопотатися про присвоєння чину дворянина. Соціологічним же змістом термін "інтелігенція" почав наповнюватись у другій чверті XIX ст. У цей час так називали освічених людей, що займались інтелектуальною діяльністю, результати якої ставали товаром і мали духовну або матеріальну цінність: письменників, художників, артистів, викладачів, учителів, лікарів, інженерів. До рівня інтелігенції своїм інтелектом підносились окремі особи й без спеціальної освіти.
На початку XIX ст. ............