Контрольна робота на тему:
Становлення філософії як науки в Україні у другій половині XVII – XVIII ст.
У XVII—XVIII ст. в Україні сформувалася барокова філософія, яка органічно поєднала в собі елементи спіритуалістично-містичної філософії, що з часів княжої доби переважно становила підґрунтя духовної творчості українського народу майже до кінця XVI ст., посталі впродовж XIV—-XVI ст. ренесансно-гуманістичні й реформаційні ідеї, здійснила рецепцію західноєвропейської думки від схоластики до нового часу. Ця нова філософія сприяла потужному розвиткові тогочасної української духовної культури в її різних царинах, наповнюючи її внутрішнім сенсом.
Аналізуючи духовну ситуацію в Україні XVII ст., Д. Чижевський справедливо зазначав, що комплекс духовних цінностей, який творці бароко прагнули повернути і зрештою зробили підґрунтям для побудови нової культури, був "прастарим" комплексом духовних цінностей християнства х. Це, зі свого боку, привело до оновлення християнської філософії чи то у формі другої схоластики, чи у вигляді нової "протестантської схоластики та протестантської ортодоксії, що її в межах лютеранства утворив Меланхтон.
В Україні ж йшлося не про оновлення схоластичного варіанта християнської філософії, а про створення православної версії барокової схоластики. Як уже зазначалося, у домогилянський період розвитку філософія була поєднана з теологією, історіографією, літературою; розвивалась у формі вкраплених у духовну творчість елементів християнського неоплатонізму або ж у вигляді практики досягнення містичного осяяння, розумілася як мудрість і життя в істині, що відображало духовно-практичне освоєння тією філософією світу.
У Києво-Могилянській академії філософія виокремлюється з духовної культури в цілісний предмет і стає професійною. Внаслідок цього пишуться філософські твори та курси лекцій, відбуваються диспути тощо. Українські інтелектуали, створюючи Києво-Могилянську філософську школу, звернулися як до комплексу духовних цінностей, до якого входили філософські ідеї, що лежали у підґрунті духовної творчості книжників княжої доби, українських гуманістів, діячів братств та Острозького культурно-освітнього осередку (в тому числі й надбання східної патристики), так і до здобутків західної філософії.
Творячи нову українську філософію, могилянці опановували і використовували все розмаїття західної думки. До сфери їхніх наукових інтересів входила антична спадщина (Платон, Арістотель, Плутарх, Сенека, Цицерон, Псевдо-Га-лен, Діоген Лаерцій, Боецій), патристика (Августин, Климент Александрійський, Оріген, Псевдо-Діонісій Ареопагіт, Максим Сповідник, Василь Великий, Григорій Ниський, Григорій Назіанзин тощо), схоластика (Петро Ломбардський, Фома Аквінський, Бонавентура, Гуго Сент-Вікторський, Гуго Страсбурзький, П. Абеляр, Дуне Скот), оккамісти XIV ст. (Раймунд Лулій, Авіценна, Аверроес, Маймонід, Суарес, Васквез, Овієдо, Аріага, Толетто, краківський професор Міхаель Братиславський та ін.). З представників новітньої філософії в академії вивчали і використовували твори Н. Макіавеллі, Дж. Кардано, Р. Декарта, Г. В. Ляйбніца, X. Вольфа, Ф.-Х. Баумейстера, Ю. Ліпсія, Г. Гроція, Б. Спінози, П. Гассенді.
Отже, в межах барокового синтезу з елементів філософських вчень, що належали до різних традицій, напрямів, історико-філософських етапів, творилась українська філософія XVII— XVIII ст.
Відомо, що так званий шлях схоластичної абстракції, яким пішла філософія Києво-Могилянської академії, викликав багато нарікань, особливо з боку вчених просвітницької орієнтації. ............
