Реферат з історії України
на тему:
Соціально-економічний розвиток українських земель
у складі Російської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.
Кінець XVIII-початок XIX ст. був часом великих політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених насамперед новою геополітичною ситуацією у Центральній та Східній Європі.
Наприкінці XVIII ст. перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входила значна частина українських земель. На південних кордонах зникло Кримське ханство, що з кінця XV ст. становило постійну військову загрозу для підсоння українських етнічних земель.
Внаслідок цих змін зникли держави, які традиційно помітно впливали на розвиток подій в Україні у пізнє середньовіччя і ранньомодерну добу.
У новітній ЧК українські землі виступили у новій політичній конфігурації: після першого розподілу Польщі (1772) до складу Австрійської імперії були включені Галичина, частіша Волині і Поділля; у 1774 р., після чергової війни з Туреччиною, Росія приєднала до себе Крим і північнонадчорноморські степи; у 1775 р. до Австрії була приєднана Буковина, яка була частиною Османської імперії; після другого поділу Польщі (1793) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), після третього поділу (1795) - Берестейщина.
Такий стан без великих змін тривав до 1914 р. Політична стабільність з кінця XVIII аж до початку XX ст. сприяла внутрішній консолідації українських земель. Та ступінь цієї консолідації не варто перебільшувати. Кількість держав, до складу яких входили українські землі наприкінці XVIII ст., зменшилась з чотирьох до двох.
Але кордон між Росією та Австрією був не лише географічно-політичним поняттям. Він означав приналежність населення по обидва його боки до двох відмінних, а в дечому - цілком протилежних суспільно-політичних систем.
Різниця в історичному досвіді населення західноукраїнських земель та населення середньо-східної України, складена класне у XIX ст., продовжу відігравати дуже важливу роль до наших днів. Крім того, хоча більшість української території опинилася у складі Російської Імперії, до середини XIX ст. ця територія залишалася політично й економічно незінтегрованою. Регіоналізм був і залишається одним із головних факторів новітніші історії України.
Серед українських земель, що у XIX ст. становили південно-західну частину Російської імперії, виділялося чотири великих регіони: Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна (Степова Україна).
Лівобережна Україна (територія на схід від Дніпра) помітно відрізнялася своєрідним суспільно-політичним ладом і культурою. Це були землі колишньої Гетьманщини, яка протягом XVIII ст. поступово втратила свій напівавтономний статус.
Найвирішальніші зміни сталися тут у 80-х роках. У 1781 р. була скасована полково-адміністративна система. Гетьманщина була розділена на три намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, які підпорядковувалися владі малоросійського генерал-губернаторства. У 1783 р. у цьому районі було введено кріпацтво. Закріпачення лівобережних селян відбувалося у час, коли інституція кріпацтва перебувала у занепаді в інших частинах Російської імперії. Того ж року козацька армія була перетворена у регулярні військові частини. ............
