МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

ІМ. М.В. ЛИСЕНКА

Кафедра струнно-смичкових інструментів

Соната ор.119 С. Прокоф‘єва в контексті його віолончельної творчості

Дипломний реферат на здобуття

освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр"

студентки IV курсу

оркестрового факультету

Вербової Ольги Юріївни

Науковий керівник

проф. Ланюк Ю. Є.

Львів - 2006

План

Вступ

Балада для віолончелі та фортепіано ор.15.

Перший концерт для віолончелі з оркестром ор.58

Адажіо для віолончелі і фортепіано ор.97 bis

Соната ор.119 для віолончелі з фортепіано

Симфонія-концерт для віолончелі з оркестром ор.125

Соната для віолончелі соло ор.133

Висновки

Список літератури

Коли ми вивчаємо творчість якогось з видатних композиторів, пов‘язану з творами для одного інструменту з його активним, переважаючим виконавським значенням, то ця творчість майже у всіх випадках сприймається нами не як окремий жанр, а скоріше як група інструментальних жанрів, що об‘єднуються виконавською присутністю даного інструменту. Зрозуміло, потрібно пам‘ятати й те, що будь-який інструментальний концерт завдяки синтезу виконавських засобів може розглядатися як складова частина й симфонічної, й інструментальної творчості (фортепіанної, скрипкової і т.д.) й, нарешті, як приклад особливого, самостійного жанру. Таким же чином соната для віолончелі і фортепіано ор.119 С. Прокоф‘єва є частиною камерно-ансамблевої творчості даного композитора і рівноцінно є невід‘ємною частиною його віолончельної творчості.

Серед композиторів минулого й сьогодення є дуже мало, у відношенні до музики яких можливо говорити про розгорнуту віолончельну творчість (навіть за умов широкого розуміння її як групи об‘єднаних жанрів). В класиці це передусім Й.С. Бах (сольні сюїти) і Бетховен (сонати для віолончелі та фортепіано). В музиці ХХ ст. потрібно назвати імена Прокоф‘єва, Мясковського, Шостаковича, Кабалевського, Хіндеміта, Онегера, Кодая, Бріттена. Серед українських композиторів - Косенко, Барвінський, Скорик.

Віолончельна творчість Прокоф‘єва менш об‘ємна, ніж його фортепіанна чи симфонічна творчість. Водночас вона нараховує більшу кількість творів, ніж віолончельна творчість майже кожного з видатних композиторів минулого та сучасності. До того ж і в жанровому співвідношенні шість віолончельних опусів Прокоф‘єва демонструють собою, мабуть, найбільш можливу широту. Від інструментальної мініатюри і сонати (сольної та ансамблевої) до концертіно та монументальної Симфонії-концерту - такі жанрові межі прокоф‘євської віолончельної творчості. Саме собою зрозуміле головне у віолончельній творчості Прокоф‘єва - це безкінечна художня якість самої музики, що відкриває нам, як і в творах багатьох інших жанрів, силу прокоф‘євського таланту.

Але значення віолончельної творчості Прокоф‘єва не вичерпується відносно значною кількістю опусів, жанровою широтою й видатними художніми якостями музики. Воно заслуговує пильної уваги і в інших аспектах.

Одною з вершин творчості Прокоф‘єва є Симфонія-концерт для віолончелі з оркестром (ор.125), який фактично був створений на протязі вісімнадцяти років (з перервами), так як став результатом багато етапної переробки Першого концерту для віолончелі з оркестром (ор.58). ............