Софійський собор
Побудований на початку XI століття вітчизняними та візантійськими будівничими й архітекторами, собор Святої Софії в усі часи захоплював і нині захоплює людей як видатний витвір мистецтва, як духовна святиня України. У кожного народу є свої національні святині, які уособлюють одвічне незгасне вогнище його духовності. Для України — це насамперед свята Софія Київська.
Високі духовні ідеали, засвоєні нашим народом разом з прийняттям християнства, повною мірою втілив у собі архітектурно-мистецький образ святої Софії.
Будівництво собору наші давні літописи пов'язують з часом правління великого Київського князя Ярослава Мудрого (1019— 1054). Це був період розквіту Київської Русі — могутньої східнослов'янської держави. Софійський собор будувався як головний храм держави і резиденція Київських митрополитів. Присвячений храм Софії — Премудрості Божій.
Софійський собор був не лише центром духовного, церковного життя, але й життя громадського, політичного і культурного. Тут відбувалися урочисті церемонії посадження князя на київський престол, зустрічі іноземних послів, укладалися угоди про мир. Тут містилася перша рукописна бібліотека, зібрана Ярославом Мудрим. Існували майстерні художників-мініатюристів і переписувачів книг. Біля стін собору збиралось Київське віче, тобто всенародні збори.
Архітектура Софійського собору збереглася з XI століття, але первісний зовнішній вигляд храму змінений перебудовами XVII—XVIII століть. Урочисте п'ятиглав'я, що увінчує центральну частину храму, символізує Христа і чотирьох євангелістів.
Єднання Церкви небесної і церкви земної символізовано пониженням куполів від центральних великих до чотирьох середніх і восьми малих. Увінчаний хрестами компактний 13-купольний масив храму несе в собі ідею освяченої Богом єдності Ісуса Христа і 12 апостолів.
Композиція храму хрещатокупольна. В основі споруди — прямокутник, розділений дванадцятьма сповпами на п'ять нав (поздовжніх коридорів), які перетинаються трансептами (поперечними коридорами). Перетин центральної нави, яка вдвоє вища і ширша бокових, і головного трансепта утворює рівнокінцевий просторовий хрест, над центром якого височіє головний купол заввишки 29 метрів.
Особливу цінність Софії Київської становить настінний розпис XI століття — 260 квадратних метрів мозаїк (зображень, викладених різноколірними кубиками скляної смоли) і близько 3000 квадратних метрів фресок (розпис стін водяними фарбами по сирому тиньку). Це становить менше половини площі первісного стінопису, втраченого упродовж століть. Під час ремонтів і перебудов собору у XVIII—XIX століттях давні фрески неодноразово замальовувались олійними фарбами. Тому, крім мозаїк і фресок XI століття, на стінах собору є окремі твори ХVІІ-ХVIII і навіть XIX століття.
Поєднання мозаїк і фресок у єдиному декоративному ансамблі — характерна риса Софії Київської. Барвисті мозаїки прикрашають купол і головний вівтар.
Головний купол. Христос-Вседержитель. Мозаїка. ХІ ст.
У зеніті (найвищій точці) центрального купола зображений Христос-Вседержитель, який панує над усім простором. ............
