СЛОБІДСЬКЕ КОЗАЦТВО І ЛУГАНЩИНА
Слобідське козацтво мало зовсім інший військовий устрій, ніж запорозьке козацтво. Він був дуже подібний до устрою гетьманських козацьких полків. І це було цілком природно. Адже слобідські полки утворилися і поповнювалися головним чином за рахунок вихідців із гетьманських козацьких полків правого та лівого берегів Дніпра. Варто згадати назви гетьманських козацьких полків. Правобережні полки – Київський, Канівський, Черкаський, Чигиринський, Корсунський, Білоцерківський, Уманський, Паволоцький, Звягельський, Браславський, Вінницький та Подільський. Лівобережні полки – Полтавський, Миргородський, Лубенський, Прилуцький, Ніженський, Переяславський, Кропивенський, Гадяцький, Чернігівський та Стародубський. Слобідських же козацьких полків було п’ять: Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський і Острогозький. Землі цих полків охоплювали всю сучасну Харківську область, східну частину Сумської, північні частини Донецької та Луганської областей України та південні частини Воронезької, Білгородської і Курської областей Російської Федерації.
Наприкінці 16 ст. та протягом першої половини 17 ст. українське козацтво неодноразово виступало проти поляків. Можна згадати повстання під проводом Грицька Лободи, Северина Наливайка, Івана Сулими, Павла Бута (Павлюка), Дмитра Гуні та Яцька Остряниці. Але всі ці змагання завершувалися поразкою. Багато козаків наклали головами, а деякі з них, аби врятуватися, мусили втікати на татарські землі – у Дике Поле. Важко сказати, коли з’явилися тут перші українські козаки, але вже 1591 року царські воєводи доповідали московському урядові про те, що черкаси [українці – І.С.] не давали їм проїзду з Путивля до гирл річок Айдару та Борової. Значна кількість українських переселенців з’явилася тут зараз же після поразки українських козаків під проводом Северина Наливайка у війні з Польщею в 1596 році. Козаки прийшли у Дике Поле з родинами, бо, як завжди бувало в ті часи у війнах з Польщею, повстанці при відступах мусили забирати і свої родини з огляду на те, що ляхи немилосердно жорстоко їм мстилися. Переселенці намагалися захопити з собою все майно, а те, що взяти не могли, – палили. Козакам удавалося інколи захопити з собою гармати та прапори. Бувало, забирали навіть церкви з усім приладдям і дзвонами. Кількість переселенців у одному гурті складала від кількох десятків до кількох тисяч людей. Так, наприклад, 1638 року разом із гетьманом Яцьком Остряницею в Дике Поле прийшло понад тисячу козаків, які осіли біля впадіння у Донець річки Чугівки (зараз місто Чугуїв Харківської області). 1641 року черкаси стояли куренями біля гирла річки Богучара на Дону.
Цікаві відомості маємо з 1642 року. Навесні того року черкаси з Валуйок, будучи на промислах на Дінці, над річкою Жеребцем, побачили тут велику кількість черкас, які запросили їх до свого становища у гирлі річки Жеребця. Там було понад сімсот козаків на чолі з отаманом Василем Рябухою та полковником Грицьком Торським. Близько того самого часу, може, кілька днів пізніше, але далі на схід сталася пригода з московським посланцем Засєкіним. Коли він переїздив із Валуйок на Дін через степи, на долішньому Дінці, біля Митякинської криниці (зараз станиця Митякинська Ростовської області Російської Федерації) напали на нього черкаси, чоловік зі сто, погромили і побили багато людей, і після того він їхав уже глухим степом, обминаючи ліси донецькі та річки тутешні, бо по тих лісах і річках скрізь були черкаси. ............
