Якщо питання про походження мов залишається у сфері гіпотези і багато в чому вирішується дедуктивно, то питання про становлення реально існуючих мов чи тих, що існували раніше, а також мовних сімей повинен вирішуватись на основі реальних історичних даних. А так як немає, не було і не може бути мови поза його носіями, то і запитання про становлення та розвитку тих чи інших мов не можна вирішувати за допомогою однієї лише лінгвістики.
Звичайно, шлях порівняльно-історичного методу діалектів і мов – найперше дане, необхідне не лише лінгвістам, але й історикам, етнографам, археологам і в протиріччі з даними порівняльно-історичного методу вирішувати питання онтогенезу не можна. Але для вияснення питань, пов’язаних із розселенням в переселенням племен, їх схрещуванні, завоюваннями і т.д., питання повинне вирішуватися по даним археології, антропології та історії.
Природно, що, чим глибше ми заходили в історію суспільства, тим менше у нас реальних даних про мови. Ми більше всього можемо знати про мови періоду розвитку націй, коли виникла наука про мову, менше про мови періоду становлення народностей, ще дуже важливим матеріалом служать не описи мов, а письменні пам’ятки, котрі треба вміти прочитати, зрозуміти і роз’яснити з різних точок зору, в тому числі і зі сторони мови.
Однак на допомогу приходить нерівномірність розвитку суспільства. І в теперішньому часі народи світу стоять на різних сходинках суспільного розвитку. [3, ст. 564–565]
Розвиток мови загалом супроводжується постійними змінами. Змінюється її звукова, лексична, морфологічна системи.
Розвивається мова за своїми законами, які мають об’єктивний характер, тобто не залежать від волі людей. Усі зміни у мові зумовлені зовнішніми і внутрішніми причинами.
До зовнішніх чинників належать економічний та суспільно-політичний розвиток, вплив різний історичних подій, прогрес у науці та техніці, розвиток культури тощо.
Зовнішні чинники є надзвичайно потужними. Від них залежать не доки існує народ – носій цієї мови. Вона зникає тоді, коли зникає народ, що може трапитися внаслідок утрати державної незалежності, асиміляції політично панівною нацією в багатомовній державі чи внаслідок фізичного винищення. Так, на початку ІІ тисячоліття до н.е. вимерла шумерська мова (існувала на території сучасного Іраку); в І ст. до н.е. – вавилоно-ассирійська (аккадська) мова (розмовляло нею стародавнє населення Месопотамії та Асирії); на початку XVIII ст. – прусська (говорили нею на південному сході Прибалтики, на Схід від Вісли) і полабська (західнослов’янська мова, яка була поширена на лівому березі Лаби (Ельби)). Причиною зникнення всіх цих мов послужили зовнішні чинники – історичні події, пов’язані з підкоренням і асиміляцією носіїв цих мов з іншими народами.
Бурхливий розвиток деяких мов у певний період також пов’язаний із зовнішніми чинниками (звільнення від колоніальної залежності, розвиток економіки та культури, політичне визнання на міжнародному рівні, контакти з високорозвиненими країнами тощо).
Зовнішні причини впливають на зміни окремих структурних елементів мови: появу нових слів, вимову звуків, виникнення нових граматичних форм та ін. Так, поява в українській мові таких слів, як ваучер, дилер, менеджер, маркетинг, букмекер тощо зумовлена виникненням нових явищ та предметів. ............