Середовище міжнародного маркетингу

Економічне середовище. Плануючи вихід на зовнішні ринки необхідно вивчити економіку кожної країни. Ринкова привабливість країни визначається чотирма факторами:

1) господарською структурою, що визначає потреби в тих чи інших товарах і послугах, рівнем виробництва ВНП на душу населення, часткою експорту і т.п.

2) особливостями розподілу доходів серед основних груп населення;

3) темпами економічного росту національної економіки;

4) стабільністю курсу національної валюти.

За господарською структурою країни світу поділяються на чотири типи.

1) Країни з економікою типу натурального господарства. У рамках економіки типу натурального господарства більшість населення займається сільськогосподарським виробництвом. Велику частину виробництва вони споживають самі, а інше обмінюють на прості товари і послуги. У цих умовах для розвитку експорту відкривається не так багато можливостей. Серед країн з подібною системою господарювання можна назвати Бангладеш, Ефіопію і більшість країн Африки.

2) Країни-експортери сировини. Такі країни багаті одним чи декількома видами природних ресурсів, проте обділені в інших відносинах. Велику частину засобів вони одержують від експорту цих ресурсів.

Приклад 1

Чилі – селітра і мідь, Заїр – кольорові метали, Саудівська Аравія, Кувейт, Оман, ОАЕ – нафта.

Подібні країни є гарними ринками для збуту гірничодобувного устаткування і т. д.

3) Нові індустріальні країни. У нових індустріальних країнах обробна промисловість створює значну частину валового національного продукту країни.

Приклад 2

Бразилія, Гонконг, Індія, Південна Корея, Малайзія, Мексика, Сінгапур, Таїланд, Єгипет, Філіппіни.

У міру розвитку обробної промисловості така країна усе більш покладається на імпорт текстильної сировини, сталі і виробів важкого машинобудування й усе менше – на імпорт готових текстильних виробів, паперових товарів і автомобілів. Індустріалізація викликає появу нового класу багатіїв і невеликого, але постійно зростаючого середнього класу, яким стають потрібні товари нових типів, причому частина товарів може задовольнити потреби тільки за рахунок імпорту.

4) Промислово розвинуті країни. Промислово розвинуті країни є основними експортерами промислових товарів. Вони торгують промисловими товарами між собою, а також вивозять ці товари в країни з іншими типами господарської структури в обмін на сировину і напівфабрикати. Великий розмах і розмаїтість виробничої діяльності роблять промислово розвинуті країни з їх значним середнім класом багатими ринками збуту для будь-яких товарів.

Приклад 3

До промислово розвинутих країн відносяться США і країни Західної Європи. Промисловоразвинуті країни – це: Австрія, Австралія, Бельгія, Люксембург, Канада, Данія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Фінляндія, Італія, Японія, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США.

Другим важливим індикатором стану економіки країни є рівень життя населення. Рівень життя характеризує середня кількість і якість товарів і послуг споживаних у країні. Один зі шляхів його виміру – визначення тривалості часу, необхідного середній працюючій людині в країні для того, щоб заробити на різні товари, такі як продукти харчування, одяг.

За характером розподілу доходу розрізняють країни: з дуже низьким доходом; з переважно низьким доходом; з дуже низьким і в той самий час з дуже високим доходом; з низьким, із середнім і з високим рівнем доходу; з переважно середнім рівнем доходу.

Валовий національний продукт (ВНП) означає загальну вартість товарів і послуг, створену в країні за рік. ............