Російське самодержавство 1905-1914
План
1. Революція 1905-1907 рр.
2. Поразка соціальної революції і повернення до консерватизму
3. Невдача просвіченого консерватизму
4. 1912-1914 рр.: політичний застій і соціальне бродіння
1. Революція 1905-1907 рр.
27 січня 1904 р. японська ескадра зненацька напала на російський тихоокеанський флот в Порт-Артурі та Чемульпо. Цим військовим діям передував тривалий період напруженості у відносинах між двома країнами. Під впливом безвідповідальних радників Микола II вже протягом кількох років проводив на Далекому Сході авантюристичну політику. У 1896 р. він отримав від китайського уряду дозвіл на будівництво Транссибірської залізниці, яка проходила через територію Маньчжурії, і на безперешкодне використання природних ресурсів, що знаходяться по обидві сторони залізничного полотна (мова йшла про смугу шириною в 50 км). У 1898 р. Вітте домігся отримання в оренду Порт-Артура, де була створена військово-морська база. Боксерське повстання дало Росії мотив виступити в ролі "захисниці" Маньчжурії. Однак просування Росії до берегів Тихого океану і кордонів Кореї стривожило Японію, яка перейшла в той час до бурхливої експансії. Зіткнення між двома імперіалістичними державами вже можна було передбачити; воно ставало неминучим, ретельно підготовленим з японської сторони, в той час як царський уряд, упевнений у власних силах, пі в якій мірі не уникав його. Тим сильнішим було розчарування, яке спіткало Росію після розгрому 27 січня 1904 р. Знаходячись на відстані 8 тис. км від своїх основних баз, царська армія терпіла поразки одну за одною: на морі поблизу Порт-Артура (31 березня 1904 р.), в Китайському морі (14 серпня) і, нарешті, 20 грудня - здача І Іорт-Артура. Замість того, щоб спричинити єднання народу, війна, далека від національних інтересів, із самого початку сприймалася російською громадськістю як безглуздий конфлікт, результат некомпетентності влади. Повторилося те саме, що й в Кримську війну, - дух пораженства оволодів розумами опозиціонерів. Вплутавшись у цей конфлікт, власті здійснили грубу політичну помилку: на країну, що вже знаходилася в глибокій економічній кризі, звалили новий вантаж - непосильний.
15 липня 1904 р. Плеве був убитий членами "бойової організації" есерів. Зробивши першу поступку громадській думці, Микола II призначив на його місце генерала князя П.Святополка-Мирського, який висловив готовність "застосовувати закони ліберально, однак, не торкаючись основи існуючого порядку". Така програма, що була направлена на відновлення традицій "лібералізму" Олександра II і завершувала еру контрреформ, могла б задовольнити суспільство 20 роками раніше. Восени ж 1904 р., коли складалася опозиція режиму, вона була явно застарілою. 6 листопада у Санкт-Петербурзі відкрився 1 земський з'їзд. На ньому була прийнята програма, що складалася з 11 пунктів. Вона повторювала основні вимоги ліберального руху і наполягала на скликанні, вперше в Росії, "вільно обраних представників народу". Іншими словами, мова йшла про скликання національних зборів - органу, абсолютно несумісного із самодержавним режимом. ............