План
1. Джерела римського права
2. Політико-юридична культура стародавнього світу
3. Біблейське поняття закону
4. Середньовічна політична культура на Сході й Заході
Висновки
Література
Вступ
Велику роль у зміцненні римського права мала діяльність юристів, яка особливо поширилася за часів принципату. Принцепси надавали право юристам від свого імені тлумачити норми права. В особливо складних випадках також зверталися до юристів, і їхні відповіді були обов`язковими для застосування судами.
За часів римської імперії поступово зникли відмінності між вільними і залишилося лиш два класи – вільні і раби. Саме з цим періодом науковці пов`язують найефективніший розвиток Римського права.
1. Джерела римського права
В юридичній літературі багатьох країн світу з римського права, що накопичувалася понад дві з половиною тисячі років з моменту заснування римської держави, даються різноманітні визначення терміна «джерело права». Це поняття має далеко не однозначний зміст. В одному розумінні це джерело змісту правових норм, в другому — це спосіб, форма утворення норм права, у третьому - джерело пізнання права, як явища.
3міст правових норм залежить від суспільно-економічного ладу, що панує в певній країні. Як відомо. Стародавній Рим був рабовласницькою державою. З огляду на це, в тогочасних правових, нормах виразно простежується тенденція до захисту інтересів панівного класу і пригноблення рабів. Рабовласницький спосіб виробництва засобами права закріплював за рабовласником знаряддя праці та результати праці. Раб, як безпосередній виробник, не мав жодних прав, на вироблену ним продукцію. Звичайно, незадоволення рабів постійно зростало, і тому своє панування рабовласники забезпечували за допомогою правових норм, які позбавляли рабів всіх прав і, навпаки, у різний спосіб захищали права панівного класу. Отже, змістом правових норм того часу було прагнення рабовласників зберегти свій стан, забезпечити подальше панування та, виробити ефективні механізми пригнічення рабів, а джерелом змісту права був суспільно-економічний лад Стародавнього Риму.
Друге значення терміна «джерело права» дає зрозуміти, як певне правило поведінки стає правовою нормою. Такі джерела називаються джерелами правоутворення. Протягом існування Римської держави джерелами правоутворення були:
а) звичаї (в архаїчний період);
б) закон (в республіканський період — постанови народних зборів; в період принципату — постанови сенату, що виражали волю принцепсів; за доби абсолютної монархії - імператорські конституції).
На початку розвитку римського суспільства основним джерелом права визнавалися закони, XII таблиць. Так стародавній римський історик Тіт Лівій називав закони,
XII таблиць «fons omnis publici privatique iuris» джерелом всього публічного та приватного права;
в) едикти магістратів;
г) діяльність юристів (юриспруденція).
Третім значенням поняття «джерела права» є джерела пізнання стародавнього римського права. Тобто, ті джерела, звідки романістика (наука про Стародавній Рим) черпає інформацію про наявність певних правових норм. До джерел пізнання можна віднести юридичні пам'ятки, наприклад, кодифікація імператора Юстиніана; твори римських юристів; твори римських істориків, римських ораторів, письменників, сатириків, філософів тощо. ............