Реферат на тему:
"Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка"
Одним із представників революційно-демократичної течії є Іван Якович Франко (1856-1916). Всі етапи його життя від бунтарського “Вічний революціонер” до розважального “З останніх десятиліть” об`єднує одна ідея, один перманентний чин – це боротьба “за хлопські справи...”. і на цьому сходилися його прихильники і вороги – І. Франко все життя відчував й не приховував свого “хлопського” походження, тому і захищав відкрито оті справи. І. Франко завжди жваво відгукувався на актуальні і не лише галицькі, українські й світові проблеми, з позиції народу, що “був запертий в льох..., що в гору йде...”, шукав справедливості для покривджених, правди для ошуканих. Він не лише писав, - але і діяв, - був одним з засновників радикальної партії Галичини (1890), членом багатьох наукових товариств, редколегій. Наприкінці життя, його – селянського сина, тепер світової слави письменника, вченого (але якого так і не затвердили доцентом рідного університету) висунули кандидатом на Нобелівську премію з літератури.
Характеризуючи політичні погляди І. Франка, відзначимо декілька наступних головних проблем, навколо яких концентрувалась його увага. По-перше, це аграрна проблема, шляхи її вирішення в Галичині, принципи розв`язання в цілому селянського питання. І.Франко добре знав важкий матеріальний стан галицького селянства, експлуатацію його польськими, австрійськими панами, лихварство з боку кредиторів, політичне безправ'я в системі адміністративного (як, правило польського) управління. Свідченням того може бути те, що цінуючи Франка саме як людину, що не лише добре знає їх нещастя, але активно бореться за їх права, галицькі селяни висунули його кандидатом у депутати в австрійський парламент. Однак в результаті розгнузданої і цинічної компанії, влаштованої польсько-шляхетськими керівниками Галичини у 1897 році, які вразили Франка “як грім, як нагла хвороба”, кандидатура його не пройшла.
По-друге, це робітнича проблема, аналіз важкого життя пролетарів, обґрунтування провідної ролі робітничого класу в боротьбі за соціальне й національне визволення. Одним із перших кроків до визволення, вважав він, повинно бути проведення кооперування трудящих, організація взаємодопомоги з метою соціального захисту, підвищення культурного рівня трудящих. Тому він пропонував створити ремісничі об'єднання для взаємної допомоги робітникам, а по селах домагатися, щоб селяни землю і реманент складали “...докупи для спільної праці”.
Політика виробничого кооперування мала привести до ліквідації усіх класових різниць. Однак це не означало, що він виступав прихильником боротьби за диктатуру пролетаріату. В той же час І. Франко був соціалістом, однак його соціалізм на відміну від марксистського, спирався на загальнолюдські, а не класові цінності. Франківський соціалізм мав би спиратися на широке самоуправління общин, повітів і країв, це мав би бути недержавний соціалізм.
По-третє, це національна проблема, підхід до якої ще зовсім недавно був однобічним. Справді І. Франко виступав за демократичне розв'язання цієї проблеми, за рівність націй, проти месіанізму будь-якої нації, проти ігнорування національного питання. ............
