Проблеми екології та шляхи їх вирішення
Про проблеми екології по-справжньому заговорили в 70-ті роки нашого століття, коли не тільки фахівці, але й рядові громадяни відчули, яку зростаючу погрозу несе нинішньому й майбутньому поколінням техногенна цивілізація. Забруднення атмосфери, отруєння рік і озер, кислотні дощі, відходи, що збільшують виробництва, використані радіоактивні речовини і багато чого іншого - все це не могло не вплинути на ріст інтересу широких верств населення до проблем екології. У зв'язку із цим змінився й сам погляд на предмет екології. Сам термін «екологія» був уведений Е. Геккелем понад сто років тому і як самостійна наукова дисципліна вона сформувалася ще в 1900 р., проте довгий час вона залишалася чисто біологічною дисципліною. У цей час екологія вийшла вже із цих вузьких рамок і стала по суті справи міждисциплінарним напрямком досліджень процесів, пов'язаних із взаємодією біосфери й суспільства. Як указує відомий фахівець із цих питань Ю. Одум, зараз екологія оформилася в принципово нову інтегровану дисципліну, що зв'язує фізичні й біологічні явища й утворюючий міст між природними й суспільними науками.
Про зв'язок екології із суспільними й гуманітарними науками свідчить поява таких її розділів, як соціальної, медичної, історичної, етична екології.
Більше повне уявлення про екологію і її завдання ми одержимо, якщо будемо розглядати структуру й динаміку різних екологічних систем, а також різні рівні їхньої організації й ієрархії.
До екологічних систем звичайно відносять всі живі системи разом з навколишнім їхнім середовищем, починаючи від окремої популяції й кінчаючи біосферою. Всі вони є відкритими системами, які обмінюються з навколишнім природним середовищем речовиною, енергією або інформацією. Найменшою одиницею екології є сукупність організмів певного виду, які взаємодіють між собою усередині виду, а вид як цілісна система - з навколишнім середовищем. Отже, ні молекулярний, ні клітинний рівні, не розглядаються в екології, хоча й жива молекула, і клітина, і тим більше організм являють собою відкриті системи, які можуть існувати завдяки взаємодії із середовищем. Навіть окремі популяції в чистому виді виділити важко, оскільки в природній природі вони поєднуються в більше великі співтовариства живих систем і взаємодіють також з неживими факторами середовища.
На популяційному рівні, розрізняють такі співтовариства, або екологічні системи, як біоценози й біогеоценози, у яких співтовариства живих організмів досліджуються в тісному зв'язку з неорганічними умовами їхнього існування, наприклад, ґрунтом, мікрокліматом, гідрологією місцевості й т.п. Ще більш великим системним об'єднанням в екології вважається біом, що включає у свій склад живі системи й неживі фактори на великій території, наприклад, листяні породи дерев. Нарешті, біосфера охоплює, згідно В.І. Вернадському, всю живу, біокосну й кісну речовини на поверхні нашої планети. І хоча вона у відомих межах функціонує автономно, але в остаточному підсумку може існувати й розвиватися тільки за рахунок енергії Сонця й тому є також відкритою системою, що на відміну від інших систем називають екосферою.
В екології найбільше значення для вивчення структури її систем здобуває аналіз тих трофічних, або харчових, зв'язків, які з'єднують різні популяції один з одним.
Тепер ми звернемося до більше докладної класифікації, щоб з'ясувати механізм функціонування трофічних зв'язків. ............
